Хрестові походи (1096-1270) на Близький Схід (в Бізантію, Сірію, Палестину, Північну Африку) – війни християн проти мусульман для завоювання багатих східних країн під приводом відвоювання гробу Господнього. У 1095 році папа Урбан ІІ виступив перед великим натовпом християн у місті Клермон (Франція) із закликом до війни. “Земля та тече молоком і медом, – казав папа до християн. – Нехай рушать проти невірних у бій, який має дати велику здобич. Хай стануть тепер воїнами ті, хто раніше був грабіжником. Хто тут сумний і бідний, там буде радісний і багатий”. Хроніст повідомляє, що промову папи не раз переривали скандування християн: “Так хоче Бог!!!” Учасникам походу папа пообіцяв повне відпущення гріхів і райське блаженство у випадку загибелі. З них заборонялося під час походу стягувати борги і феодальні повинності, а їх сім’ї перебували під опікою церкви. Дуже багато християн на знак готовності служити Богу тут же нашивали на одяг хрести з червоної тканини. Християн, які відправлялися в Хрестові походи, називали хрестоносцями.
Під час руху на схід християни відмітили свій шлях грабунками – вважалося, що оскільки християни є воїнами Божими, то будь-яке земне майно належить їм. Під час Першого Хрестового походу християни завоювали Єрусалим. Другий і Третій Хрестові походи виявилися безрезультатними. Під час Четвертого Хрестового походу християни завоювали і розграбували велике християнське місто Костянтинополь. Це було великим мінусом християнства початкового рівня. Бізантійський історик писав про розграбування Костянтинополя християнами: “Важко і неможливо було пом’якшити благаннями цей варварський народ. Кожен повинен був побоюватися за своє життя. На вулицях плач, зойки і стогін, у храмах тужливі голосіння.
Ось як беззаконно чинили західні війська, всіх позбавляючи грошей і майна, жител і одягу. Противники проводили час у безчесних забавах. Щодня вони пиячили і об’їдалися.
Можна було дивуватися непомірному безумству цих затуманених гордістю людей, коли вони кидали між собою жеребок, кому володіти якими містами і країнами.
Про пограбування головного храму [св. Софії] не можна було й слухати байдуже. Коштовності надзвичайної краси рубали на шматки і ділили між воїнами. Коли їм треба було вивезти з храму священні посудини, рідкісні речі високого мистецтва, срібло і золото, вони ввели у притвори храмів мулів і коней із сідлами”.
Особливо потрібно виділити Хрестовий похід дітей. Серед християн з’явилося уявлення, що Бог не дає перемоги сильним, але грішним християнам, але дає слабким і безгрішним. Тому навесні і на початку літа 1212 року в різних частинах Европи християни почали збирати натовпи дітей, причому це видавали за самостійну дитячу ініціативу. Частина дітей померла під час подорожі від хвороб, холоду і голоду; частина досягла Марселя. Цих дітей купці (християни) пообіцяли доправити до Палестини, але пізніше продали їх своїм ворогам на невільничі ринки Єгипту. Так невдало закінчився ще один Хрестовий похід, організований християнством початкового рівня. Всі інші Хрестові походи християн на Схід не мали реального успіху.
Натомість воєнним успіхом для христян увінчалися їхні хрестові походи в Східну Европу. Хоч і з надзвичайно великими труднощами, але їм вдалося з часом повністю винищити прусів, часково винищити ятвягів і ще ряд народів Східної Европи. Ці народи чинили надзвичайно сильний опір, тому християнам довелося вдатися до тактики геноциду – тотального винищення народів.
Хрестові походи були мінусом християнства початкового рівня.
| повернутися на головну сторінку |
|