Близько 1400 р. до Р.Х. з «нічого» з’явилося Новохетське королівство. Також залишалося сильним місто-держава Троя.
Однією з найважливіших подій цього часу була битва під Кадешем. Гети перемогли Єгипет у цій битві, після чого Єгипет втратив контроль над Сирією і послабив контроль над Палестиною.
Катастрофа Мінойської цивілізації, яку на той час представляли держава гетів і Троя настала через нашестя варварів-дорійців (нащадків Таршиша, сина Явана) і нащадків Магога з одного боку і нашестям народів Тувала і Мешеха з Кавказу з другого боку.
Після катастрофи мінойської цивілізації багатьма хвилями мігрантів великі її досягнення розносились по багатьом віддаленим куточкам Евразії і Африки. По різних частинах світу розносилося вміння обробляти залізо, що сприяло розвитку всього світу.
Великого значення мінойській цивілізації надавав Арнольд Тойнбі. Він вказував на те, що ця цивілізація стала предком багатьох цивілізацій, як европейських, так і східних. Дочірніми цивілізаціями для мінойської були еллінська і сірійська. А кожна з цих цивілізацій стала матір’ю для ще більшої кількості цивілізацій (включно із західною, далекозахідною, бізантійською, ісламською).
ПАДІННЯ ТРОЇ.
Великим епізодом цих воєн стала Троянська війна XII ст. до Р.Х. Частково ці події (падіння Трої - «Святого Іліону») описав Гомер в «Іліаді». Греки, точніше народи Магога і Явана знищили Святу Трою. Після цього багато варварів-греків осіло в Малій Азії.
З появою в Малій Азії народів Магога там з’являється назва землі Мізія, тобто земля Магога, місто Мілет (від Міхет - Міхех - Магог) тощо. Бриги, нащадки Магога, заснували країну, яку назвали Фригія. Назва бриги, як і Македонія, походить від імені Магог:
БРИГИ - МГИГИ - МАГОГ.
Геродот свідчить, що бриги раніше жили поряд з македонянами (тобто на землі, яка була дана їм від Бога), а після того, як осіли у Фрігії, стали називатися Фрігійцями. Мідас - таким був монарший титул в деяких малоазійських країнах, і це слово походить від імені Магог. Народ Магога завоював також Лідію - Геродот вказував, що лідійці спочатку називалися меонами, що походить від імені Магог.
ПАДІННЯ ДЕРЖАВИ ГЕТІВ.
До катастрофи цієї держави призвів монарх Хаттусіліс ІІІ (ХІІІ ст.). Він не мав прав на наслідування влади і готувався стати жерцем, але узурпував владу у племінника. Цей монарх одружився на доньці хурритського жерця (хуррити походили від Хама) і ввів у державі їх культи, які зруйнували моральні основи суспільства і, як наслідок, - державу. В державу гетів линув потік хуррито-лувійських культових нововведень, запозичено їхніх ідолів; приблизно в той же період від бабилонян було запозичено ворожіння і т.д. Оргіастично-вакханальний культ Бахуса-Адоніса (Німрода/Мардука) став державним. Невдовзі після цього Новохетська держава зникла з історичної арени. Імперія гетів загинула під натиском навали народів Тувала і Мешеха.
Відмітимо важливу деталь, що гети майже постійно воювали з Єгиптом (який у Біблії є символом рабства і гріха) і перемагали доти, доки не впадали в ідолопоклонство.
В XI ст. до Р.Х. зі сходу на державу Гетів накотилися хвилі народів Тувала і Мешеха. У Фригії осів народ Мешеха, який називали «мушки» (у греків мосхи). Мушки змішалися із фрігійцями і почали говорити двома мовами. Асирійські і Урартські джерела називали Фрігію «країною мушків». Зберігся давній напис про народ Мешеха XІ ст. до Р.Х., в якому говориться, що цей народ повністю знищив королівство Гетів. З часів ассирійського монарха Тіглатпаласара І (біля 1100 р. до Р.Х.) зберігся напис, де сказано, що в його часи люди Муска-а-йа здатні вивести на поле битви військо у 20 000 чоловік. Про войовничість цього народу свідчили також Тікульті-Нінурта ІІ, Ашурназірпал ІІ, Саргон і Салманасар ІІІ. Мосохені - так називав нащадків Мешеха Йосип Флавій, і повідомляв, що їх називали також кападокійці. Відмітимо, що мушки не були даками/фракійцями (звідки походить назва Кападокія), але заселили Кападокію після відходу звідти гетів/даків. Мушки говорили на кавказькій мові картвельської групи, тобто на тій же мові, якою говорили і давні грузини/іберійці, народ Тувала. Давні автори часто згадували нащадків Мешеха в прямому зв’язку з нащадками Тувала. Народ Тувала завоював ряд Малоазійських територій, в тому числі Лідію. Назва головного поселення Лідії - Сфарт (грецькою мовою Сарди) походить від назви народу Тувал/Тувар/Шмідт.
Хвилі нашестя народів Мешеха і Тувала досягли також Греції, де народ Тувала осів у Спарті змішавшись з нащадками Явана (греками) і Магога, давши назву цій країні:
ТУБАЛ - САПАР - СПАРТА
Також частина цього народу осіла в Епірі, і ця назва також походить від слова Тувал:
ТУВАЛ/САПАР - АПАР - ЕПІР
У давніх валлійських хроніках, де оповідається про мандри Брута, нащадка троянських монархів, згадується Іссбарадингс, а у Гальфрида Монмутського - Спаратин. Це - Феспротія, регіон на західному побережжі Греції. Ця назва збереглася в назві сучасного міста Феспротикона.
Отже, народ Мешеха і Тубала змішався в Малій Азії і частково в Греції з нащадками Явана і Магога. Їхній рух з Кавказу ненадовго зупинився в Анатолії і Греції. Вже невдовзі (змішавшись з народами Явана і Магога) ці народи мігрують далі на захід. Частина їх осіла в Італії, де в часи Риму вони були відомі, як племена/народи умбрійців. Ця назва походить від імені Тубар/Тувал:
ТУБАР - УБАР - УМБРІЙЦІ.
Також в Італії осіли Явано-Мешехи (тобто змішаний народ від нащадків Явана і Мешеха). Їх називали Япиги (від Яван) або Мессапи (від Мешех).
Рух цих народів/племен продовжувався далі на захід і вони нарешті осіли на Іберійському півострові, який отримав назву від імені Тубар. Іберійці були нащадками Тубара (Іберія - це також назва Грузії, звідки вийшли іберійці). З тих же часів там живуть і баски. Слово “баски” походить від імені Мешех:
МЕШЕХ - М Ш Х - Б С К - БАСКИ.
Іберійці і баски були першим населенням Іберійського півострова і ця земля є даною їм від Бога. Іберійців сьогодні не залишилося, але залишилися баски, і тільки вони є законними власниками землі, на яку претендують іспанці і португальці. Іспанці і португальці прибували сюди з різними хвилями завойовників, тобто вони незаконно перебувають на території Іберійського півострова. Якщо баски не зможуть репатріювати іспанців і португальців на їх історичні батьківщини, то це буде зроблено Богом.
Від басків походять пікти, народ, походження якого досі вважається загадковим. Про загадковість їх походження Білл Купер пише наступне, в тому числі цитуючи інших авторів:
“Важливим доповненням для нас є деякі подробиці, які є у Гальфріда Монмутського. Він пише, що люди Партолана прибули [до Ірландії] на тридцяти кораблях. Цікаво, що Ненній не називає кількості кораблів, але повідомляє, що поселенців було тисяча душ. З цього можна робити висновок, що Ненній і Гальфрід користувалися різними джерелами. Гальфрід далі повідомляє, що поселенці перед тим були вигнані з Іспанії, і називалися Баскленсес, тобто баски. Походження сучасних басків, які проживають на півночі Іспанії, досить загадкове, і говорять вони на мові, яка не схожа ні на яку іншу мову індоевропейської сім’ї.
В цьому контексті цікавим є зауваження профессора Маккі про мову давніх піктів, які вчинили більш ніж істотній вплив на давню і більш пізню історію ірландців: “Пікти явно говорили на одному з варіантів р-відгалуження кельтської мови (материнської мови валлійської, корнської і бритської мов), яка походить від галльських варіантів. Однак, із деяких свідчень, що збереглися, очевидно, що пікти також говорили іншою мовою, ймовірно, не пов’язаною ні з якою індоевропейською мовою. Ця мова настільки відрізняється від сучасних европейських мов, що цілковито для нас незрозуміла” (14, с.91 - 92).
Виходячи з викладеної вище історії басків, стає зрозумілим, хто такі пікти, і якою мовою вони говорили. Слово “пікти” є варіацією слова “баски”, а слово “баски” є варіацією слова “мушки”, “народ Мешеха”.
МЕШЕХ
МУШКИ
БА С КИ
ПІ К ТИ
Звуки [м], [б] і [п], а також [с] і [к], а також [к] і [т] часто взаємозамінювалися.
Оскільки баски - це народ Мешеха, то незрозуміла мова піктів - це мова, яка відносться до картвельської мовної сім’ї. Ця мова споріднена з мовою народів Тувала, зокрема грузинів. Вище відмічалося, що в найдавніші часи народи Тувала і Мешеха проживали разом. Мова ж піктів, яку вважали спорідненою з европейськими мовами, є давньогрецькою мовою, мовою давніх іонійців - вище відмічалося, народ Мешеха і народ Явана злилися в Анатолії і частково на Балканах.
МІГРАЦІЇ ГЕТІВ НА ПОДУНАВ’Я.
Основна частина мігрантів переселилася на Подунав’я і в Південно-Західу Україну, де проживали споріднені з ними народи/племена, які також походили від Атираса. Серед них були прямі нащадки монархів гетів, які були спадкоємцями Єгипту; в свій час їх предки вели війни з рабами-єгипянами, щоб повернути Єгипет з рабами і всією власністю. Вони повернулися на землі, які більше тисячі років перед тим залишили їх предки. В часи Римської імперії їх нащадки були відомі, як гето-дакійські (тракійські) племена. Сьогодні в Україні в горах Карпати проживає український субетнос гуцули. Їх назва є варіацією слова гети.
В Україні поширеними є прізвища Троя, Трой, Троян, Троянчук, Троянський, що вказує на предків цих сімей з міста Троя.
МІГРАЦІЇ В ІРАН.
Великі групи мігрантів направилися в Іран. Вони дали цій країні свою назву - Іран - “Арьянам”, тобто “Країна Аріїв”. Також нащадки Тираса осіли на території нинішніх Пакистану - Афганістану (назва мови «фарсі» від імені Фірас/Тирас) - Таджикистану. Сьогодні це вже окремі народи, мова яких відноситься до Іранської групи Індоевропейської мовної сім’ї - таджики, перси, пушту, белуджи.
Таджики - тажики - тарики - тариси - Тирас.
Перси - терси - Тирас.
Пушту - пурту (аналогічно Порту/Прут/Брут/брити в Европі) - пурсу - турсу - Тирас.
Белуджи (аналогічно боруги/боруски в Европі) - поружи - поруси - Тирас.
Спорідненими з цими народами є також курди.
Геродот вказував, що перси вважали, що вони вспадкували кровну ворожнечу з греками, що саме на них лежить обов’язок помститися за облогу й розграбування Трої. Це вказує на те, що в той час перси вважали себе одним народом із гетами/троянцями/атлантами.
Персів шанували у стародавньому світі. У своїх «Історіях» Геродот писав про людей з Ксерксового почту, які під час шторму на морі гречно вклонялися своєму монарху і стрибали через борт, щоб полегшити судно. Геродот схвально описував систему виховання перських хлопчиків, про яких писав, що «вони навчаються від п’ятирічного до двадцятирічного віку і лише трьох речей: їздити верхи, стріляти із лука і говорити правду». Коли Олександр Македонський ближче познайомився з персами, він став поважати своїх недавніх ворогів. Його вразило, з якою гідністю прийняли вони грандіозну катастрофу, що їх спіткала. Олександр вирішив взяти їх до спілки в управлінні імперією; одружився з донькою перського вельможі і заохочував до цього ж своїх воїнів; почав набирати персів до свого війська. Тойнбі відмічав, що «народ, який міг пробудити в провідника своїх одвічних ворогів таке шанобливе ставлення до себе, відразу по тому, як зазнав від них нищівної поразки, не міг не бути наділений класичними перевагами «правлячої раси» (20, т.1, с.366).
Іран мав великий вплив на розвиток світової культури. Іранське мистецтво геральдики вилилося в герби Бізантії і середньовічної Европи; іранський стиль в архітектурі поширився далеко на захід і на схід; фресковий живопис вплинув на християнське церковно-монастирське фрескове мистецтво.
МІГРАЦІЇ В ЄГИПЕТ.
Хвилі втікачів-мігрантів з мінойського/гетського світу завдали сильного, але не смертельного удару по Єгипту періоду Нового королівства. Троя і держава Гетів програли війни, а «морські народи», згідно з переданнями, прибували саме з Малої Азії і прилеглих островів, з чого можна зробити висновок, що гети і филистимляни/пеласги вимушено мігрували з Малої Азії. При кінці XIX династії Єгипет цілком втратив контроль над Палестиною, воюючи проти «морських народів» - хетів/пеласгів і лівійців, а також народів, які переслідували хетів/пеласгів.
ФИЛИСТИМЛЯНИ.
Від назви "филистимляни" отримала свою назву Пелестина. Слово филистимляни є варіацією слова пеласги, а слово пеласги походить від імені Тирас.
В Палестині филистимляни відомі з дуже давніх часів. Вони згадуються ще в часи єврейського патріарха Авраама.
Пізніше Палестина стала центром розселення филистимлян-гіксосів в XVIII - XVI стст. до Р.Х.. Ще одна їх велика міграційна хвиля прибула в Палестину у ХІІІ - ХІ стст. до Р.Х. після падіння Трої і Хетської держави.
Рамзес ІІІ воював проти филистимлян і описував їх зовнішній вигляд наступним чином. Їх обличчя чисто поголені, груди захищені горизонтально пов'язаними смугами або смугастими корсетами. Воїни озброєні парою списів, а інколи довгим мечем та круглим щитом.
На суші филистимляни воюють в тому ж стилі, що й гети. В колісницях перебувають троє воїнів - двоє воюють і один водій. В той же час їх сім'ї слідують за ними в дерев'яних возах, запряжених волами, які охороняються. Вози зроблено в типово анатолійський спосіб з цільними масивними колесами. Такі використовувалися гетами в битві при Кадеші.
Глиняні таблички, знайдені в Д’єр Алла, написані письмом, яке дуже схоже на Мінойське письмо типу А. Проте це письмо спрощене і значно досконаліше. Тут потрібно відмітити, що Тойнбі припускав, що саме від пеласгів (Мінойського суспільства) фінікійці (Сирійське суспільство) запозичили алфавіт і тягу до мандрів.
На зв'язок пеласгів-филистимлян з гетами з вказує і монополія филистимлян у володінні металургією (1Королів13:19-22). В місцях проживання филистимлян в Палестині - в Аїнт Шемі, Азоті, Ашдоді, Тель Йєммі й Фаарасі - нині відкривається все більша кількість артефактів із заліза.
Також фактом, який доводить спорідненість филистимлян з крітянами є те, що вони часто описуються разом в Біблії (Бут 10:14, Єремія 47:4, Єз.25:15-17, Амос 9:7, Соф.2:4-5).
Також потрібно згадати, що Газу вважали Мінойською (Minoa) областю. На півдні Гази розташовувалося крітське поселення, і Давид використовував "легко озброєних" крітян (керетеняни і пелетеняни) як найманців (2Кор.8:18). Також на зв'язок филистимлян з Крітом/пеласгами, вказує той факт, що частина филистимського узбережжя називалась "Крітський" Південь, або Негеб (Negeb).
Топоніміка Палестини має назви, які походять від слів «Тирас», «Русь». Це назва Rugia чи місто Rossa, яке також називають Rugen, Rursia, Russa, Rusa. Багато власних назв у Палестині звучать майже так само, як і їх відповідники в українській мові чи в мові бритів. Також чимало інших назв в топоніміці Палестини вказують на присутність тут в минулому нащадків Тираса.
Чимало місць Біблії (наприклад Бут.20; Бут.26) вказують на те, що филистимляни жили згідно із законами Бога і Бог спілкувався з ними (в даному випадку під час сну) «...Прийошов Бог до Авімелеха вночі уві сні і сказав йому: «Ось ти помреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка». Авімелех же не торкався до неї і сказав: «ЙГВГ (филистимляни знали Ім’я Бога, хоча сьогодні самі ізраїльтяни не знають, як Це Ім’я звучить), невже Ти знищиш і невинний народ?..»» (Бут.20:1-18).
Филистимляни у великій мірі розуміли природу святого і досконалого Бога: «І відповів Анхус Давиду: «Будь впевнений, що в моїх очах ти хороший, як Ангел Божий» (1Кор.30:14).
Коли Бог виводив Ізраїль з Єгипту, то Він не повів Ізраїль через землю филистимлян, хоч це була найкоротша дорога (Вих. 13:17). Це сталось тому, що пеласги/филистимляни на той час ще вірили в Єдиного Бога, в якого вірили їх предки Тирас, Яфет і Ной і в якого вірив і народ Ізраїля. В такому випадку Бог не міг допустити, щоб сталась сутичка між народами, які є в Бозі братами.
Після остаточного розгрому держави Гетів народами Мешеха і Тувала в ХІ ст до Р.Х. гети масово мігрують звідти і багато їх осідає у містах филистимлян. Війська Мешеха і Тувала їх переслідували і завоювали ці міста. Филистимляни почали зливатися із завойовниками в один народ. Бога, якому поклонялися филистимляни, було ототожнено з мухою - обожненим предком народа Мешеха (ім’я Мешех означає муха), а також із Баалом. Бог в їхніх уявленнях став Баал-Завулом і мухою. Археологи знаходять вироби у вигляді мухи, які присвячені цьому божеству.
На сторінках Книг Суддів, Самуїлових та Королів ми бачимо народ, в якому змішалися филистимляни-пеласги і мушки; пеласги відступили від Бога і перейняли ідолів у сусідніх народів. За звернення до оракула Баал-Завула ізраїльський монарх Охозія був покараний Богом (2 Кор.1:2-3 і 6).
МІГРАЦІЇ В ІТАЛІЮ.
Спорідненість гетів з пеласгами визнавав і Тойнбі. Так, він говорив, що «…хетське суспільство представляли мореплавці, що на заморських територіях, де вони мали опірні пункти, стали відомі своїм еллінським суперникам у Греції як тірренці, а серед латинців як етруски» (20, т.2, с.192).
Пеласгів в Італії називали етрусками або тірренцями. Пеласги вважалися войовничою расою, і досягли великого вміння в морській справі. На Аппенінський півострів орне землеробство принесли саме пеласги. Також важливо відмітити, що писемність була привезена в Латинум саме пеласгами - так стверджував Пліній. Те, що пеласгам приділяли важливе місце давні вчені в історії Греції та Італії, підкреслює важливу роль пеласгів на початку історії Европи.
Мова пеласгів майже не відрізнялася від сучасної української мови. Наступний напис було зроблено етрусками майже дві з половиною тисяч років тому:
“Ларис Велкасна з мини мулюванисе Менервас”.
В оригіналі напис справа на ліво:
(31, с. 238). Цей напис зрозумілий для тих, хто знає українську мову, і не потребує перекладу. Сьогодні це звучить майже так само - «Лариса Великоясна з мене малювали Мінерву».
БРИТИ.
Після зруйнування Трої греками мігранти-троянці опинилися в різних куточках тогочасного світу. Саме троянці стали прабатьками бритів. Назва річки Прут в Україні також вказує на зв’язок Британії з Україною. Також на цей зв’язок вказує те, що в Україні виявлено аналогічний британському «Стоунхендж».
В 1917 році визначний археолог і дослідник Фліндерс Петрі (Flinders Petrie), виступаючи перед зібранням членів Британської Академії, представив свою роботу «Нехтувана історія Британії». Він намагався привернути увагу британських вчених до періоду британської історії між падінням Трої (звідки мігрували прабатьки бритів) і завоюванням Британії Цезарем.
Самі брити у своїх давніх літописах оповідають про Анхіса (чий королівський родовід йде від Троса (Тираса)), який зі своїм сином Енеєм залишив зруйновану греками Трою. Через деякий час їх нащадок Брут опинився в Греції, де зустрівся з якимись рабами. Виявилося, що це були нащадки воїнів, які в XIII ст. до Р.Х. воювали проти греків в Троянській війні. «Щоб помститися на них за загибель батька», Пріам, син Ахілла, зробив їх рабами. Коли троянці дізналися, що Брут нащадок їх давніх королів, вони обрали його своїм королем і повстали проти Пандраса, грецького короля. Саме слово «Пандрас» означає «Пан драсів/дорійців» (грецьких племен). Вони перемогли Пандраса в бою, захопили деяку здобич і попливли з Греції, шукаючи нову землю для життя. Через деякий час вони опинилися в країні, яку на честь Брута назвали Британія; Брут заснував місто Триновант, або Нову Трою, яке в майбутньому перетворилося на Лондон. Серед захоплених бранців була Інногена, донька короля Пандраса. Брут одружився з нею і в них народилися сини Локрин, Камбр і Альбанакт. Кембр і Альбанакт після смерті батька унаслідували відповідно Уельс (Кембрію) і Шотландію (Олбані). Локрин став королем Лоегрії (сучасна Англія без Корнуола). В Уельсі досі Англію називають Логрією.
Подорож Брута і його людей з Греції до Британії Фліндерс Петрі описав наступним чином:
“Залишивши Грецію, Брут направився в Африку, потім минув Жертовники Філерів, Озеро Солеварен, проплив поряд з Руссикадою і Азарськими горами, де на них були напали пірати, минув річку Мальва, прибув у Мавританію і доплив до Геркулесових Стовпів. Тут нерозумний редактор відмічає: «Неможливо визначити, існували всі ці місця, чи вони - вигадки автора». Нині всі ці місця відомі, і порядок їх появи в тексті дуже послідовний. Для ясності у Птолемея добавляється ще й довгота. Жертовниками Філенів (46o 45') називалися дві великі піщані гори, про які пише Саллюстій; вони позначали кордон між Карфагеном і Єгиптом, але в часи пізнього Риму їх значення було втрачено. Далі, Озеро Солеварен - довгий ряд соляних озер (33o 34'), де, напевно, моряки солили рибу. Потім Руссикада (27o 40') - мис на південь від Сардинії; Брут проплив між ним і Азарськими горами, а Птолемей називає гірські племена Сардинії «Азаронезія». Звичайна згадка про піратський напад дає підстави говорити про гори Сардинії - мореплавці трималися в стороні від Африканського берега, спостерігаючи за Сардинією, розташованою в 120 милях на північ, намагаючись таким чином позбавитися піратських нападів. Далі оповідається про річку Мальва (11o 10'), яка визначала кордон Давньої Мавританії. І, нарешті, Геркулесові Стовби (6o 36' - 7o 30'). Загальний характер цих назв такий, що вони, без сумніву, були добре відомі мореплавцям - будь-який моряк міг навести їх як пункти своєї мандрівки. Якщо історія Брута - легенда, то як же ці назви потрапили в неї? Ні один моряк після 700 р. від Р.Х. не міг їх знати, оскільки арабські завойовники знищили старі назви, замінивши іншими. Чи може середньовічний автор взяв ці назви у якогось римського автора? Але в жодного з римських авторів немає всіх цих назв повністю: у Птолемея немає Озера Солеварен, у Плінія - Озера Солеварен і Азарських гір, у Страбона зустрічаються тільки Філени, у Антоніна маршрут включає тільки Руссикаду і Мальву, в текстах П’ютингеріана є тільки Руссикада, а географічне положення Філен визначено не вірно. Коли дивишся на середньовічні мапи, від Космаса до Маппамунди Херефордського, неможливо припустити, щоб середньовічний автор зміг скласти морський маршрут із шести не досить широко відомих пунктів, розташувавши їх в правильному порядку, саме так, як вони розташовувалися в часи Римської імперії. Якщо ж це було написано в часи самої Імперії, то немає ніякої причини віддавати перевагу одній даті над іншою. Тим не менше, існує глибинне, внутрішнє свідчення того, що це було написано до Клавдія (тобто 10 р. до Р.Х. - 54 р. від Р.Х.). Брут прибув до Мавританії, переправившись через річку Мальва. Спочатку Мавританія розташовувалась тільки на захід від Мальви; але потім Клавдій заснував дві Мавританії - Тингитану і Цезаренсис, - розділені рікою. Таким чином, географія Брута є більш древньою, ніж географія Клавдія”.
Білл Купер додає, що Фліндерс Петрі не згадав зупинку Брута на острові, який у валійській хроніці названо Легетта, а в інших джерелах Леогеція чи Леокадія, сьогодні ж називається Левкас (14, с.49-51).
Такі назви, як, наприклад, озеро Солеварен (солеваріння - в сучасній українській мові), мис Руссикада (від імені Тирас, як і назви етруски, Русь, тощо), річка Мальва (мальована, мальовнича, гарна в українській мові; квітка мальва), острів Легетта (Леогетта, гетський лев) і сьогодні легко прочитуються українською мовою. Пеласги дали назви багатьом географічним об’єктам Середземномор’я в епоху стародавнього світу; можна добавити такі, як місто Тоскана (від назви туски/етруски), місто Турин, Тірренське море, Адріатичне море…
В давніх бритських хроніках є згадки про те, що бритським воїнам доводилося воювати з королівськими арміями Сірії і Лівії (14, с.47). Це пояснюється тим, що вони були нащадками троянців, які у свій час в складі армії гетів воювали не тільки з цими країнами, а й з Єгиптом, Бабилоном тощо. Брити в боях використовували колісниці, що вказує на їх походження з мінойського світу. Цезар повідомляв, що коли його армія вперше висадилася в Британії, її захисники були для неї великою загрозою. Бритська кавалерія і воїни на колісницях направилися у воду, не даючи римлянам зійти з кораблів на берег.
Бритти спільно з континентальними галами (які називали себе рутенами або боругами/бітуригами (від імені Тирас); звідси походять їх назви аллоброги або бургунди, а також Бургундія, місто Бурже, тощо) помстилися і зруйнували Рим у 390 р. до Р.Х. за зуйнування римлянами незадовго перед тим етруського міста Вейї.
Найвідомішим бритським королем був Яртур/Артур (прибл. 521-542 рр.) з його «лицарями круглого столу». На сучасній українській мові це ім’я звучить Сонячний Тур. Схожі імена були поширені в Київській Русі. Так, «Слово про Ігорів похід» згадує князя Яр Тура/Буйтура Всеволода.
Один із бритських королів запросив саксів, щоб ті допомогли вигнати піктів, але сакси лишилися в Британії і з часом витіснили самих бритів в найбільш скелясту і непридатну для життя частину острова - Уельс.
Отже, арії освітили в найдавніші часи людство, примусили його відмовитися від тяжких гріхів, вивели зі стану примітивного варварства і підготували його до появи християнства. Арії встановили нові стандарти і примусили людство піднятися до цих стандартів, цим самим арії наблизили людство до Бога, в певній мірі зробили людство подібним до Бога.
Батьків Авраама, прабатька ізраїльтян (точніше його предків), Бог увів до арійської самарської цивілізації. В той час вони були одними з варварів, яких привабило світло арійської цивілізації. Авраам був новонаверненим з примітивного варварства до цієї цивілізації. Він жив в самарському місті Ур (який з часом став халдейським). Арнольд Тойнбі блискуче продемонстрував, що розвиток цивілізацій бере початок в душах творчих особистостей чи меншин. Найчастіше ентузіазм запалюється всередині новонавернених таких особистостей чи меншин, і Авраам з його родиною належав до цієї категорії. Ці особистості задля отримання натхнення і демонстрації подальшого шляху розвитку для свого суспільства звершують акт відходу-і-повернення. Тойнбі у своїй праці “Дослідження історії” продемонстрував багато таких прикладів. Достатньо згадати, що перед своїм служінням Ісус відходив у пустелю, також перед початком свого служіння тривалий час в пустелі провів апостол Павло; Тойнбі також наводить блискучий приклад відходу і тріумфального повернення Афін та багато інших прикладів. Вихід новонаверненого до Самарської цивілізації (яка була відгалуженням Мінойської) Авраама був частиною акту відходу-і-повернення. Протягом тимчасової ізоляції Авраама і його нащадків вони отримали натхнення від Бога, щоб вказати подальший шлях розвитку для своєї цивілізації, до якої вони нещодавно прилучилися. Тріумфальним поверненням Авраама, вже як ізраїльського народу, було їх входження до Палестини за часів Ісуса Навина. Ця невелика творча група протягом періоду тимчасової ізоляції отримала творче натхнення і стала творцем Сірійської цівілізації, роки розквіту якої припадають на часи правління Давида і Соломона. Тойнбі вказував, що Сірійська цивілізація є дочірньою відносно Мінойської. Саме ця цивілізація готувалася, щоб прийняти Ісуса Христа. В наступному розділі буде продемонстровано, що Син Божий прийняв тіло від арійської жінки, а також що апостоли етнічно належали до арійських народів.
| повернутися на головну сторінку |
|