БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Після Христового «великого повеління» зробити Його учнями всі народи, в Стародавню Україну-Скіфію, відправляється проповідувати апостол Андрій Первозваний. Це був перший учень Христа і він був серед найбільш наближених апостолів Спасителя. На це вказують наступні тексти з Біблії.

«І коли Він [Ісус] сидів на горі Оливній навпроти храму, запитували Його наоднині Петро, Яків, Іван і Андрій» - Мк 13:3

«Серед тих, хто прийшов на поклоніння в свято, були деякі елліни. Вони підійшли до Пилипа, який був з Віфсаїди Галилейської і просил його кажучи: «Пане! Нам хочеться бачити Ісуса». Пилип іде й каже про це Андрію; і потім Андрій і Пилип говорять про це Ісусу. Ісус же сказав їм у відповідь: «прийшов час прославитись Сину Людському». – Ів. 12:20-23

Отці церкви визнавали Скіфію сферою діяльності Андрія – Іполіт Римський (ІІІ ст.), Євсевій Кесарійський (IV ст.), Євхерій Ліонський (кін ІV – поч.V ст.), Єпіфаній Кіпрський (VIII ст.), в каталогах апостолів, приписуваних Дорофію Тірському, Софронію та ін. (4, с.10).

Про поширення християнства в Давній Україні писали отці церкви, зокрема Тертулліан (160-220) писав: «… підкорились Христу краї сарматів, даків [тракійців], германців, скіфів…» (8, с.19).

В ІІІ ст. Північне Причорномор’я прийшли готи (германці); їх мав на увазі Тертулліан. Через деякий час їх було вигнано, а в Північному Причорномор’ї – Наддніпрянщині встановлено сильну державу антів (бенедотів/венедів).

Євсевій Ієронім (30-40 рр. IVст. – 420 р.) стверджував, що «холоди Скіфії палають жаром віри», що «гуни [руси] вивчають Псалтир».

Виконувалося пророцтво і благословіння Андрія про поширення християнства в Україні. Літописи Руси зберегли передання про відвідання «гір Київських» (Середньої Наддніпрянщини) Андрієм.

«Андрій… прийшов у Корсунь… і прийшов до устя Дніпрового, і звідти відправився по Дніпру вгору і через деякий час прибув і став під горами на березі. А вранці вставши, прорік до учнів, що були з ним: «Бачите гори ці? І засяє на них Божа благодать; і постане місто велике, і поставить Бог тут багато церков». І вийшовши на гори ці, благословив їх і встановив хрест. І помолився Богу, і зійшов з гір цих, потім же постав там Київ» (4, с.8).

Діяльність Андрія в Скіфії визнавали і візантійські вчені. У листі візантійський імператор Михайло VII Дука (написано бл. 1073 – 1074 відомим філософом та істориком Михайлом Пселлом) до київського князя Всеволода Ярославича написано: «Бо навчають мене священні книги і достовірні історії, що наші обидві держави мають одне певне джерело й каміння, і що одне і те саме рятівне слово було поширене в обох, що одні й ті самі самовидці божественного таїнства й віщуни проголосили в них слово Єванглія». У листі йдеться про апостолів Андрія й Матвія. Отже, оповідь про руську місію «самовидців божественного таїнства» в 2-ій половині XI ст. була добре відома у Візантії і не викликала протесту (там же, с.11).

Християнство початкового рівня дедалі сильніше поширювалося в Русі. Євангелія була перекладена на давню українську мову вже в перших століттях. Коли Святий Кирило був у Херсонесі в 860 році, він там бачив Євангелію і Псалтир, написані давньою українською мовою. В договорах київських князів з Бізантією згадуються християнські церкви в Києві, зокрема храм Св. Іллі, який був кафедральним, а отже – існували і інші, менші церкви. Все частіше християнами ставали князі. Припускають, що християнами були Аскольд і Дір, а княгиню Ольгу, яка також була християнкою, визнано рівноапостольною.

Київська Русь була в той час однією з найсильніших країн світу. Так, в трактаті Теофіла про техніку мистецьких ремесел (кін. IX ст. князь Олег) Русь-Україна стоїть після Бізантії, але перед Арабією, Італією, Францією та Німеччиною.