БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

ГАЛІЯ.

Велике духовне значення має те, що Русь і Рим були антиподами, які майже постійно воювали між собою. Вище було згадано розгром Риму галами і бритами після того, як Рим зруйнував етруське місто Вейї.

В IV – ІІІ стст. до Р.Х. Рим поступово завойовує Італію. На той час Північну Італію заселяли етруски, а перед Альпами і за ними мешкали боруги/боруски. Під владу Риму поступово потрапляють італійські племена, а з часом загрозу цього починають відчувати і етруски/боруски. У 298 – 290 рр. відбувається ІІІ Самнітська війна. У цій війні самніти і умбри створили коаліцію проти Риму, до якої увійшли також етруски і боруски/боруги. У 295 р. відбулася вирішальна битва при Сентині (Пн. Умбрія), після якої весь Самній, Умбрія і Північна Етрурія підкорилися Риму.

У 288 р. у вирішальній битві об’єднані сили етрусків і борусків (галів) програли Риму. Після цього Рим остаточно оволодів всією Середньою Італією.

Через певний час Ганнібал використає етрусків/борусків/галів як союзників проти Риму. Рим знову переможе і невдовзі вся Галія опиниться під владою Риму.

Вже після перших великих поразок перед Римом етруски/боруги/боруски/гали починають масово мігрувати зі своїх земель. Великими хвилями мігранти направляються на схід. У 279 – 276 рр. до Р.Х. великі хвилі їх міграцій проходять через Македонію, Грецію і далі на схід. В середині ІІІ ст. до Р.Х. багато галів/боругів осіло в Малій Азії, де їх стали називати «галати». Саме нащадкам цих галатів написав пізніше своє знамените послання Апостол Павло.

Великі хвилі міграцій направилися у напрямку Північного Причорномор’я. Тут вони осіли в двох місцях. Велика група осіла на території Середнього Подніпров’я і від них бере свій початок плем’я полян. Літописець зазначає, що поляни не від найдавніших часів мешкали на своїй землі, а що вони є прийшлим племенем. Там же літописець робить помилку, пояснюючи, що назва «поляни» від слова «поле», оскільки вони раніше нібито жили в полях. Але назва «поляни» походить від тієї назви, з якою вони прибули, яку вони мали ще на попередній землі свого проживання, і це назва “пеласги/боруски/пруси”.

У Галії і Етрурії вони називалися боругами/борусками/бургунами (аллоброгами). Так само вони називали себе і коли прибули в Середнє Подніпров’я – боруски. Боруски – таке плем’я/народ позначили автори «Історії Европи» за редакцією Удальцова З.В. на карті на території Середнього Подніпров’я у ІІ ст. до Р.Х. – ІІ ст. по Р.Х (7, т.1, с.672). Вони осіли саме там, де пізніше, в часи Київської Руси, ми зустрічаємо полян. Саме навколо земель полян утвориться Київська Русь.

Назва «поляни» є спрощеною з часом назвою «боруски/бургуїн/бургуни».

Бургуни – бргн – плгн – плн – поляни.

Отже,

БОРУСКИ = ПЕЛАСГИ = ПОЛЯНИ = БУРГУНИ

В назві «боруски/боруги» є розгадка назви «пеласги». Вище було відмічено, що пеласгами греки називали нащадків Тираса, народ «Таласократії Міноса» чи Атлантиди. Після катастрофи Атлантиди і великих міграційних процесів багато з них опинилося на території Галії (сучасної Франції). Але вони зберегли свою стару самоназву «боруски/боруги», яка походить, як і інші їх назви (турсени, етруски, туски…) від імені їх прабатька Тираса. Грецька назва «пеласги» походить від назви «боруски/боруги/борусги». Давні греки часто замінювали [л] – [р], а [п] i [б] близькі за звучанням, тому

П Б
Е О
Л Р
А = У
С С
Г К/Г
И И

З часом у Середньому Подніпров’ї назва «боруски/бургуни» трансформувалася в «поляни». Назви «Поляни – пеласги» є дуже близькими за звучанням.

В Північному Причорномор’ї (а також на північ від Кавказу) осіла ще одна велика група мігрантів-боругів. В середині ІІ ст. Птолемей писав про гунів, що вони населяють степи на північ від Кавказу. Назва «гуни», як і «поляни» також походить від «боруски/бургуни».

Бургуїн – бургуни – гуни.

Гуни не були народом, який споріднений із монголами, а були русами (борусками/бургунами). Нижче буде розглянуто війни гунів проти Риму, в Европі. Тут потрібно відмітити, що в той же час гуни виплеснуться не тільки на захід, але й на схід. Вони дійдуть до Китаю і там їх називатимуть «сюнну». Тут потрібно згадати, що в свій час, коли арії дійшли до Індії (в сер. ІІ тис. до Р.Х.), окремі їх хвилі дійшли і до Китаю.

Проти Китаю гуни воювали, як і проти Риму. Назва «сюнну» походить від слова тур/сівер/шумер. Шумер в найдавніших книгах Біблії пишеться «Сінеар». Отже, сінеар = сюнну. На те, що «сюнну» означає саме «тур» вказує й те, що варварів (а сюнну китайці вважали варварами) китайці зображували у шоломах із рогами, як у тура. У таких же шоломах в Европі зображували варягів і галів, вихідців із Праукраїни.

ХЕРУСКИ.

В 9 році по Р.Х. в Тевтобурзбкому лісі Рим вкотре зіткнувся з нащадками Тираса. Тоді херуски (етруски/руси) вщент розгромили три легіони Вара, що стало страшним потрясінням для Риму.

ГУНИ.

Розширюючись, Римська імперія дійшла до Подунав’я, де зіткнулася з гето-даками (тракійцями). У 106 році по Р.Х. закінчилася остання війна Дакії з Римом. Король Дакії Децебал («Дакійський бул/тур») загинув, а країну було приєднано до Риму. Частина даків мігрувала в район Карпат, де вони заснували державу «Вільна Дакія».

В той же час мала місце міграція даків/гетів і гунів у Скандинавію. Назва русь згадується в скандинавських сагах. Гуни і русь мігрували на пініч до данів і виступили проти флоту данів, який отримав поразку. Вище було продемонстровано, що назва «гуни» походить від боруски/бургуни і що гуни були русами. Візантійські письменники називали населення Північного Причорномор’я – слов’ян – гунами. Кия, засновника Києва, слов’янського князя, автор VII ст., Іоан з Нікіу називає «Куврат, князь гунів» (4, с.32). Скандинавські вчені середньовіччя прямо вказують, що Русь і Гунагард (країна гунів) – це одне й те ж.

Рим ніяк не міг силою зброї покорити даків/гетів – вони постійно повставали. Не в змозі покорити гето-даків силою, Рим вдався до хитрощів – почав проводити політику асиміляції (наприклад, римляни заохочували змішані шлюби між римлянами і тракійцями). Сьогодні нащадки асимільваних гето-даків відомі під назвою румуни, а їх країна – Румунія (Романія, Римська країна). Жовто-блакитний прапор (з червоною лінією) нагадує про їх походження від Тираса. Через певний час Москва – третій Рим проводитиме аналогічну політику відносно українців.

Протягом ІІ століття відбуваються міграції на північ. В кінці ІІ ст під тиском цих хвиль мігрантів даків/гетів/русів/гунів зрушили готи, які проживали в районі острова Готланд і нинішньої Південної Швеції і масово мігрували в Північне Причорномор’я, де утворили свою державу, розселившись від Тракії до Кубані.

З появою готів в Північному Причорномор’ї, тобто в кінці ІІ ст. по Р.Х. з’являється назва «слов’яни». Слов’ян під назвою венеди/бенедоти згадували грецькі та римські автори від VII ст. до Р.Х.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліній, Таціт, Птолемей. Таціт відносив венедів до степів Придніпров’я, де проживали сармати. Бенедоти означає «пани даки», що походить від «пани траки/тракійці», тобто «пани, що походять від Тираса». Вище було вказано, що назва Каппадокія також походить від слів «пани» і «даки», що також вказує на спорідненість гетів/кападокійців і слов’ян/даків/бенедотів.

Вперше слово «стлавани» вживає Птолемей біля 180 р. по Р.Х. Слово «слов’янин» походить від слова «слово» і означає «той, хто словить/говорить». Германці, які тут з’явилися, говорили незрозумілою мовою, тобто вони не словили/говорили, вони не були слов’янами. Їх почали називати загальним словом «німці», що означає «німі». Слово «слов’яни» стосувалося бенедотів/венедів, тобто нащадків Тираса. Називати поляків (і кацапів), богемців і моравів слов’янами є грубою історичною помилкою, оскільки вони походять не від Тираса, і назва бенедоти (пани даки) їх ніколи не стосувалася, натомість вони походять від Магога і Роданима (а кацапи також і від єгиптян).

Даки/гуни/руси/гети на території, звідки витіснили готів, утворили королівство Гетингас, а звідти нападали на Фінляндію. Цих гетів і гунів (сусідів норманів/германців) фіни називали руссю.

Одним з відомих королів Гетингасу був Хігелак (475-521 рр. від Р.Х.), який став королем в 503 році. Він згаданий в «Історії франків» Григорія Турського, де його ім’я звучить, як Хлохілаїк. В цій праці і в інших латино-франкських джерелах його титулують данським королем (Chlogilaicus Danorum Rex). Датський історик С.Граматик (1140-1206) називає його Хуглетом, який знищив шведського короля Хомота. В давній хроніці «Liber Monstrorum» Хігелака названо Rex Getarum, король гетів.

Найвідомішим із гетських королів став Беовульф. Це ім’я означає ведмідь – бджолиний вовк (від beo/bee – бджола і вульф – вовк). Його юність проходила під час безперервних гетсько-шведських війн, де виділялася битва при Равенсвуді (Hrefnawudu). В 515 році, коли Беовульфу йшов двадцять перший рік, він вбив величезну рептилію (на зразок Лохнеського чудовиська), яку назвав Грендель. Після смерті Хігелака він не забажав стати королем Гетингасу, а став опікуном його сина – принца Хеардреда, поки той не досяг повноліття. В 533 р. Хеардреда вбили шведи і Беовульф став королем Гетингасу. Він мирно правив своїм народом протягом п’ятидесяти років і загинув у віці 88 років під час сутички з гігантською рептилією. Протягом свого життя Беовульф очищав вузькі морські шляхи між Данією і Гетингасом від подібних тварин. Рештки дев’яти таких створінь було розташовано на березі для оглядин і досліджень.

Ще частина тієї ж хвилі русів після воєн з Римом подалася до Британії, де осіла серед споріднених бритів на території, яку почали називати Гуїнет.

За участі гунів брити зробили спробу позбавитися тиранії римського легата Аллекта. Це було здійснено при Асклепіодоті (296-306 рр.), королі Корнуолу. Римляни на чолі з Лівієм Галлом, помічником Аллекта, засіли за стінами Лондона. Асклепіодот убив Аллекта в битві поза містом і пообіцяв відпустити римлян, якщо гарнізон здасться без бою. Але бенедоти, народ Гуїнету, вбили всіх римлян – венедів/бенедотів і гунів/русів давні хроністи ідентифікують як один народ. Римлян було обезголовлено і скинуто всі голови в потік, який брити називали Нантгалимом (за іменем Лівія Галла). Пізніше сакси його назвали Галаброк, а в наш час ця назва звучить, як Уолбрук. Ці черепи були знайдено в 1860-і роки коли розчищувалося річне дно і забудовувався Уолбрук. Асклепіодота розгромив і вбив король Коель (306-309 рр.). Він заснував місто Колчестер. Дочка Коеля Олена вийшла замуж за Констанція, якого Рим прислав в Британію легатом і який став королем після смерті Коеля. Від цього шлюбу народився імператор Константин, який запровадив християнство в Римській імперії.

В бритських хроніках також згадуються Малгун Гуїнет (ім’я Мал було поширеним також серед слов’янських древлянських князів), король Гуїнету (бл. 550-і рр.) і Кадван (бл. 600 р.), який спочатку був королем бенедотів, народу Гуїнету, а потім став королем всіх бритів.

Серед історичних осіб Гуїнету також відомим є преподобний Ельводауг (або Ельбодогус, Ельбод, Ельводогус, Ельфоддв), архієпископ Гуїнету. Він був ініціатором зміни бритами в 768 році порядку святкування Великодня. Ненній, його талановитий учень, склав знамениту «Історію бритів».

В Північному Причорномор’ї між русами/гунами і готами виник конфлікт і почалася війна, внаслідок якої пізніше впав Рим. Готський історик Йордан писав: «однією з причин була стара ворожнеча між росоманами [“руси люди”, “руси народ”, назвав гунів Йордан, що також є підтвердженням того, що боруги/руси і гуни були одним народом] і готським конунгом Германаріхом, за наказом якого в 332 р. страчена їх княжна Сванільда». В 374-375 рр. гуни перемогли готів і відтіснили їх на захід; в союз із гунами увійшли алани. Германаріх до того вважався непереможним, і потерпів поразку тільки від гунів.

Одночасно хвилі гунів перевалили через Кавказ і розійшлися по території Північного Ірану. Після цього внаслідок тиску гунів на германські племена почалося падіння Риму. Франко Кардіні так описує це: «З цього моменту тиск гунів визначав напрямок германських міграцій. В першій чверті V ст. вони суцільним потоком намагалися прорватися на захід. Епізодичні порушення римського кордону перетворилися в безперервний потік трагічних поразок імперії. Під тиском гунів і за намовою Константинополя вестготи Аларіха в 401 р. вчинили навалу на Італію. Щоб вчинити їм спротив, Рим змушений був оголити Рейнський кордон. Внаслідок цього в грудні 406 року вандали, алани і свеви, які також також знаходилися під тиском гунів, переправилися через Рейн, де зустріли лише незначний спротив франків, союзників Риму. Галію було сплюндровано. Тверду оборону тримала лише Тулуза (Туруса в найдавніші часи; назва від імені Тирас) під керівництвом свого енергійного єпископа. В 408-409 рр. під ударами вандалів, свевів і аланів опинилася Іспанія. До них приєдналися і вестготи, які спочатку зупинилися в Галії, а потім і в Іспанії. Вони відтіснили свевів в північно-західний кут Іберійського півострова, вандалів – у південний, а в 429 р. на південне узбережжя біля Геркулесових Стовпів. Тим часом бургунди, отримавши від римської влади дозвіл поселитися в районі Вормсу, що взяти під свій захист від алеманів цю ділянку римського кордону, разом зі спорідненими їм франками (формально і одні й інші вважалися союзниками Риму) взяли під контроль весь басейн Рейну (бургунди були спорідненими із гунами/русами, а не з франками; війни гунів з бургундами пояснюються тим, що останні були союзниками Риму – Б.Л.). Англи і сакси окупували Британію, яку залишили римські війська» (9, с.173).

В час війни гунів/русів з готами і вигнання готів з України переживає піднесення і стає могутньою Держава Антів (IV – VII ст.ст.). У V ст. ця держава займала територію від Дону і Чорного моря до Вісли, частину Богемії і до верхів’я Одеру. Частина русів осіла на острові, який вони назвали Ругія, сьогодні Рюген. За свідченням датського історика С.Граматика, вони мали храм з постаттю Світовида, а в храмі були викарбувані імена 300 їхніх героїв, тобто вони мали письмо.

АТТІЛА.

Великим лихом для Риму став і король Аттіла

(вище було продемонстровано, що від імені Атирас походять назви гет/гети, тракійці/троянці/атранти; звідси ж і походження імені Аттіла: Атирас – Атіра – Аттіла (звуки [л] і [р] часто взаємозамінювалися))

Перед ним тремтіли і римляни, і германці. Його називали нагаєм Божим. Серцем його держави стала Паннонія – «Панська Країна»; пізніше цю землю завоюють угорці.

Римську імперію остаточно знищив у 476 році король Одоакр, рутенської народності. Він скинув останнього римського імператора Ромула Августула (Божественного) – так само звали і засновника Риму. Про Одоакра оповідають німецькі історичні документи, як про короля рутенів, готів. У чехів його ім’я поширене, як Отакар. Самійло Величко у своєму літописі писав: «Наші предки русичі з V ст. під проводом свого короля Одоацера Рим здобули і чотирнадцять років там панували» (22, с. 274).

Ім’я Отакар/Одоацер є варіацією імені Атирас.

Русь і Рим були антиподами і майже постійно воювали між собою. Притісняючи гетів/даків Рим спровокував їх міграцію на північ, яка в свою чергу викликала міграцію готів у Північне Причорномор’я. Після перемоги гунів/русів над готами, тиск гунів на германські племена визначав тиск останніх на Римську імперію. Аттіла став нагаєм Божим для Риму. Король Одоакр, рутенської народності, зруйнував Римську імперію. Рим у Біблії є одним із символів майбутньої світової держави, Бабилону, світової держави без Бога, яка протистоїть Богу. Отже, Русь є «приреченою» на духовний союз із Богом.

Тут потрібно повернутися до гетів/гунів/русів, які мігрували на північ і утворили королівство Гетингас. Народ Гетингасу був спорідненим із народом Прусії/Борусії і Праукраїни/Руси. І ті, й ті називалися русами або ругами. Український гетьман Б.Хмельницький у своєму універсалі 1648 року писав про «…предків наших русів з Ругії, од Помор’я Балтицького». У грамоті короля Оттона княгиня Київської Руси Ольга названа Regina Rugorum, тобто Русь названа Ругією (там же, с. 274). Від слів Русь/Ругія і походить слово «варяги», самі варяги є русами і походять від Тираса/русів.

Руси/варяги створили нову державу на території України – Київську Русь.

Нестор-Літописець так написав про них у «Повісті минулих літ»: «У рік 852… стала називатися [наша земля] – Руська земля… У рік 859. Варяги, приходячи із замор’я, брали данину з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в’ятичів: брали вони по білій вивірці – стільки від диму… У рік 862. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву [правді]». Пішли вони за море до варягів, до руси. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами, отак і ці. Сказали русі чудь словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». І вибралося троє братів із родами своїми і з собою всю узяли русь».

ГЕТИ У СКАНДИНАВІЇ.

Гети утворили в Скандинавії королівство Гетингас. Певний час відбувалися гетсько-шведські війни; поступово народи злилися. І у Швеції, і у України сьогодні жовто-блакитні прапори (у шведському прапорі жовта лінія після прийняття християнства змінена на жовтий хрест). Коли Карл XII увійшов зі своїми військами в Україну, люди часто плутали його символіку з символікою українського гетьмана Івана Мазепи.

Здавна в Пра-Україні народ характеризувався великими багатодітними сім’ями. Після злиття германських скандинавських народів із русами-варягами, через деякий час Скандинавія переживає демографічний вибух. Населення звідти починає масово мігрувати в різні куточки світу. Коли відбувались масові міграції вікінгів, перед ними тремтіла вся Европа (вони заснували свої держави на Сицилії і Південній Італії, завоювали багато европейських міст, Нормандію, Англію і т. д.).