БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Світ мав усі перспективи отримати індустріалізм і капіталізм з Руси раніше, ніж це з’явилось на Заході. Невідомо, як би пішла історія світу, якби це сталось, але Київська Русь зазнала нападу монголів.

Про можливість зруйнування Київської Русі вели переговори з монголами тамплієри. Рицарський орден тамплієрів був однією з найбільш закритих, могутніх та багатих організацій всіх часів. Назва походить від tample – храм. Орден засновано в 1119 р. Тамплієрів вважають своїми попередниками масони. Тамплієри оберігали паломників-християн, які йшли до Єрусалиму. Найвищою ціллю ордену було об’єднання цілого світу в єдине ціле. На початку резиденція ордену розташовувалася на місці, де раніше стояв Єрусалимський храм. Орден мав великі володіння в Іспанії і Польщі, Італії і Британії, Франції і на Близькому Сході (поки їх звідти не витіснили араби). Вони всюди будували велику кількість церков і соборів. Коли в Европі майже вичерпались поклади срібла, тамплієри чеканили свою монету. Про колишню бідність (на самому початку) нагадувала тільки печатка – два рицаря на одному коні. Основним при посвяченні в рицарі ордену була обіцянка послуху. Припускають, що під час своїх закритих заходів тамплієри поклонялись демонам.

Орден мав багато спільного у відносинах, в зовнішній атрибутиці, символах, обрядах із закритою організацією ассасинів (з центром в замку Аламут в горах на півночі Ірану), а також із Тріадою (закритою організацією в Китаї) і іншими закритими організаціями світу. Тоді серед тамплієрів в Европі можна було часто бачити людей східної зовнішності. Багато з них ставали ревними католиками і рицарями ордену. Один навіть став великим магістром.

На близькість тамплієрів із ассасинами вказує те, що тамплієри носили білі плащі з червоними хрестами, а ассасини одягались в білий одяг (колір невинності) з червоними поясами (колір крові).

Одного разу рицарським дозором в Палестині було затримано ассасина і тамплієра, перший передавав мішок із золотом для другого. Великий магістр визнав, що гроші призначались для ордену. Під час допиту ассасин помер від тортур, нічого не сказавши. Рицар сказав, що золото передавалось для тамплієрів, потім відмовився від своїх слів. Потім під тортурами знову визнав, що золото призначалось для тамплієрів, що нібито це була данина. Але ассасини ніколи нікому не платили данини! Гроші направлялись до тих, кого дуже добре знали (6, с.240-241).

Орден тамплієрів не був самоcтійною організацією, а був частиною набагато більшої закритої організації, куди входили і ассасини, і тріада і інші подібні організації. Можливо, центр цієї «світової павутини» знаходиться в Шамбалі. Тамплієри були ланкою, яка відігравала далеко не основну роль. Ассасин чи будь-хто інший з цієї глобальної організації, вступивши орден і досягши в ньому вершин, потрапляв у саме серце тодішнього християнського світу. Отже, на тодішній християнський світ впливали ззовні, причому дуже сильно.

Якби монголи не зруйнували Київську Русь, вона перетворилася б на якусь середньовічну супердержаву. Через деякий час місіонери (східного обряду) йшли б в країни католицького Заходу, що означало б втрату влади папським Римом, обмеження впливу тамплієрів. Перспектива відбудови ізраїльтянами Єрусалимського храму в Києві (а саме це планували очільники ізраїльтян) означала б для тамплієрів (храмовників) втрату сенсу існування – орден, який виводив свою історію з Єрусалимського храму, не мав би абсолютно ніякого відношення до цього ж храму, бо не мав впливу в Київській Русі. Папству, яке тоді диктувало правила для всіх европейських королів, але відчувало конкуренцію зі сторони Київської Руси, не була вигідна сильна Русь. Маючи таку сильну державу своїм сусідом, папська курія вжила заходів, щоб не допустити цього. Емісари ордену тамплієрів відвідували монгольських ханів і проводили переговори про можливість знищення Київської Руси. Незадовго перед цим папський Рим руками рицарів знищив у 1204 році Костянтинополь і розширив свої володіння. Але в Римі відчували слабкість рицарського війська перед Київською Руссю. Велику силу вони побачили у монголах. Через деякий час монгольська навала руйнує Русь. У 1240 році під ударами монголів упав Київ.

«Традиції княжого і королівського Києва перейшли легально на Захід [у Галицько-Волинську державу], а не на Північ у Москву, яка ніколи не добилася того титулу і повищення аж до XVIIст.» – писав А. Великий.

За Київськими, а пізніше Галицько-Волинськими монархами папський престол і европейські монархи офіційно визнавали титул королів. Північних же володарів (Суздальських тощо) визнавали князями.

Коли син Ізяслава І Ярополк у 1074 році звернувся до папи Григорія VII, то папа іменував його, позбавленого держави, «королем» («rex») русичів, в той час як Болеслава, короля Польщі – тільки князем («dux»).

В листуванні папи Інокентія IV з Данилом і Васильком [Галицько-Волинська держава] папа називав їх обох «rex», а державу з 1246 року – «королівством». А. Великий писав, що тоді, в середині XIII ст., в такому питанні, як титулування володаря та його держави, «Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Европи»… «Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі».

В листі до магістра Тевтонського ордену папа згадував, що вислав листи до «Данила, достойного короля Руси та до шляхетного мужа Олександра [Невського], князя Суздальського. А в 1247 році папа називав Василька, брата Данила, «світлим королем Володимира [Волинського] і «світлою королевою» Дубравку, його дружину». Отже, Данило і Василько, володарі Галицько-Волинської держави, мали в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздальський та Володимирський Олександр Невський.

На те, що Галичина і Волинь мали титул королівств, успадкований від Київської Руси, вказують і наступні факти. Андрій ІІ, угорський король, в 1214 році не просив піднести свого сина Коломана до гідності короля, а писав, що «народи Галичини… просили…, щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля»; сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини. Угорський король Бела IV різноманітними способами намагався заволодіти Галичиною і Волинню. Зрештою, він залишив за собою серед інших титулів і титул «короля Галіції і Лодомерії [Володимерії-Волині]» (17, т.1, с.198-201).

Отже, офіційним спадкоємцем Київської Руси і папський престол, і европейські монархи визнавали Галицько-Волинську державу, а не північно-східні князівства, де пізніше постала Кацапська імперія.

Відомий кацапський історик В. Ключевський писав: «Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами… Київ залишився б столицею першої великої руської держави, а «великоруське» місто Москва не стало би центром великого князівства, а потім царства російського. Офіційною мовою стала б не… сумішка старослов’янської та фінської мов, а слов’яно-українська. Український письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою, а Пушкін писав би українською» (17, т.1, с. 269).