О Господи!
Дай мені хоч глянуть
На народ той убитий,
На тую Украйну!
Т. Шевченко (21, с. 479).
Руйнування України почалося зі зруйнування монголами Київської Руси. Після приєднання України-Руси до Московського царства, наступника Монгольської імперії, почалося експлуатація Москвою її ресурсів. Це супроводжувалося нищенням українців. Нижче наведено поверхневий огляд того, чим довелося розраховуватися українцям, за природні багатства України.
6 листопада 1708 року кацапи зруйнували Батурин, тодішню столицю України, вирізавши тисячі чоловіків, жінок, дітей.
У 1721 році кацапи заборонили друкувати Біблію українською мовою.
У 1775 році кацапи знищили Запорізьку Січ.
У 1783 році кацапи незаконно закріпачили, тобто зробили рабами українців (селян).
У 1862 році кацапи заборонили українські недільні школи.
Щоб назавжди зберегти за собою Україну, відбувалася асиміляція українців. На офіційному рівні (Емський указ, Валуєвський циркуляр) кацапи забороняли використання української мови. Страждання України часів царської Кацапії відобразив у «Кобзарі» український геній – Тарас Шевченко.
Після невдалої спроби гетьмана Мазепи від'єднатись від Москви, у 1722 році кацапи підвищили податки в Україні на 600%.
На початку XX ст. 90% основного експортного продукту імперії – пшениці припадало на Україну. 50% усього виробництва тютюну припадало на Лівобережну Україну. Тут збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці і 10% кукурудзи. Між 1870-1900 рр. видобуток вугілля Донбасу складав 70% від загальноімперського. На 1913 рік в Україні була найвища концентрація промислового виробництва.
Показником збагачення країни є її торгівельний баланс. Коли країна більше вивозить, ніж завозить – вона багатіє (активний баланс), а коли більше завозить – бідніє (негативний баланс). Кацапія завжди мала пасивний торговельний баланс, а Україна – активний, навіть тоді, коли її грабували кацапи.
В часи комунізму кацапи принесли Україні ще більше лиха. Вони винищували українців масовими репресіями, депортаціями тощо. Сталін говорив, що потрібно було б депортувати до Сибіру всіх українців, але їх дуже багато.
У 1936 році кацапи зруйновали Михайлівський собор у Києві – Святий Архистратиг Михаїл є небесним покровителем України.
Трагдією українців було також те, що в обох світових війнах вони повинні були воювати по різні сторони фронту, за чужі імперії. Національний український червоно-чорний прапор символізує кров і землю – кров, яку протягом віків проливав український народ за свою, Богом дану землю.
Вершиною трагедії українського народу був проведений кацапами голодомор 1932-1933рр. і мільйони мертвих українців. Голодомор був на Україні і на Північному Кавказі, де українці були в більшості. Також штучні голодомори були влаштовані кацапами в Україні в 1921 – 1922 рр. і 1946 – 1947 рр. Невідомо, скільки сьогодні мало б бути українців – 150 млн., чи 200 – адже ще в 1930 році етнічних українців було більше ніж етнічних кацапів.
Офіційна позиція кацапів відносно голодомору постійно змінюється. Спочатку кацапи намагалися приховати голодомор, заперечуючи сам факт трагедії. Але інформація про голодомор в Україні просочувалася на Захід, тож кацапи вдалися до витонченого обману. СССР запрошувалися такі відомі діячі, як Бернард Шоу та Едуард Ерріо, їх поїздки майстерно обставлялися, а повернувшись назад вони оповідали про ситих і задаволених селян.
Московський кореспондент газети «Нью-Йорк Таймз» Уолтер Дюранті, підлещуючись до Сталіна, неодноразово у своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду загинуло близько 10 млн. чоловік). У 1932 році його нагородили Пулітцерівською премією «за глибину, об’єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» його репортажів із СССР. До 1932 року вважалося, що цю Пулітцерівську премію вручають лише за об’єктивність і незаангажованість. 1932 рік продемонстрував щедрість кацапських хабарів і крах репутації цієї премії.
Пізніше, коли стало зрозуміло, що інформацію про голодомор неможливо приховати, кацапи почали стверджувати, що від голоду помирали люди і в Кацапії. Але самі кацапи свідчать, що в Кацапії голоду не було. Так, кацап С. Максимов писав 1934 року у романі «Денис Бушаєв»: «Украина умирает с голоду, а мы, русские, едим белый хлеб, масло, сыр, сладкие печенья, запиваем вином. Мы покупаем собственные авто и летние дачи. И все это имеют не только члены КП, но и нечлены» (22, с.218). Постає питання, коли кацапи говорять правду: коли говорять, що голодомору не було, чи коли говорять, що голодомор був не тільки в Україні, але і в Кацапії?
XX століття стало трагічним для всіх народів, але трагедія українського народу порівняно з трагедією будь-якого іншого народу була найбільшою. Такими для Руси-України були наслідки контакту із суспільним трупом – монголо-кацапським суспільством.
Біблія оповідає про патріарха Йова, який був побожним і дуже багатим, але одного разу його життя перетворилося на суцільну муку. Йов не знав, чому він втратив все майно, чому загинули його діти, і чому він втратив здоров’я. Він не знав, що перед цим на небі була розмова Бога із сатаною і не знав змісту цієї розмови.
Перед українським голодомором на небі також була розмова Бога із сатаною. Зміст розмови був у наступному. Бог сказав, що хоч українці потрапили у кацапське рабство наприкінці козацької доби, але вони ніколи не переставали думати про волю. Відповіддю сатани були слова, що кацапи потрапили в рабство, бо Бог не дав дощу, і вони не мали хліба, але якби в українців не стало хліба, то вони також попросять кацапів, щоб ті прийняли їх, як рабів...
Українці не попросили.
| повернутися на головну сторінку |
|