БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Чи не найбільше значення для сучасної Европи мало те, що вона в свій час змогла об'єднатись в єдиний духовно-культурний простір. Це була папська «Християнська Республіка». Християнству початкового рівня належить провідна роль у культуризації европейських народів.

Значною фігурою в західному християнстві був Кассіодор (485-580), який заснував монастир і змусив монахів переписувати старі книги. З часом це робили практично всі монастирі Европи. А якщо врахувати що Бенедикт у своєму статуті надавав особливого значення читанню, то монастирі стали найбільшими освітніми і культурними центрами з найбільшими бібліотеками в Европі до появи перших університетів. Ніколи не було такого часу, навіть у найчорнішому періоді західних темних сторіч, коли б західнохристиянське суспільство фізично не володіло творами Вергілія і не мало достатніх знань латини, аби розбирати його речення (там же, т.2, с.234).

Християнство в особі Григорія Великого заклало основи сучасної музики. Його нові мелодії, його стиль церква перетворила в музичну культуру християнського світу. Бенедиктинський монах Гвідо д’Ареццо (бл. 995 – бл.1050) став батьком сучасної нотації.

Саме християнська церква зробила чи не найбільший внесок в інтелектуальний поступ західного суспільства, засновуючи й опікуючи університети, найбільшим був і її внесок у сферу культури, у впливі на прекрасні мистецтва (там же, т.2, с.89).

Критичний розум і неспокійний дух наукового дослідження, західне суспільство вспадкувало не від еллінського/римського суспільства. Поворотним пунктом був не італійський Ренесанс і відродження грецьких студій у XV ст., але реальний поворотний пункт слід відсунути на три сторіччя раніше… Вже в Парижі за часів Абеляра (1079 - 1142рр.) та Іоанна Солсберійського (1115 - 1180 рр.) любов до діалектики та духу філософських розважань почала змінювати інтелектуальну атмосферу християнського світу; саме відтоді в усіх вищих науках стало переважати вміння провадити логічні дискусії – quaestio – і публічні диспути, що такою великою мірою визначили форму середньовічної [західної] філософії навіть у її найвидатніших представників. «Ніщо, – казав Роберт Сорбоннський, – не є цілком відомим, поки його не розжують зуби диспуту»; тенденція піддавати кожне питання – від найочевиднішого до найзаплутанішого – цьому обжовуванню не тільки сприяла проникливості розуму й точності думки, а передусім розвивала той дух критицизму й методичного сумніву, якому так завдячують західна культура й сучасна наука (20, т.2, с. 231).

Дж. К. Хайд, який був професором середньовічної історії в університеті Манчестера говорив, що всі університети в світі мають три прототипи: Оксфорд, Париж і Болонья. В Оксфорді і Парижі основними предметами були богослів’я і вчення Арістотеля, у Болоньї – канонічне (церковне) і громадянське право. Вища освіта в Европі починалась із християнства початкового рівня.

Також потрібно відмітити, що першою друкованою книгою була Біблія Гутенберга (бл. 1398 - 1468). Говорять, що Гутенберг сказав одного разу: «Я знаю, що хочу зробити: я хочу розмножити Біблію».

Які наслідки має масова освіта без християнства? Тойнбі вказував, що в країнах, де основна маса населення має початкову чи середню освіту, тобто люди вміють принаймні читати, але не мають якісної освіти, починає розвиватись «жовта преса». Як мінімум, наслідком цього є використання «жовтої преси» умілими підприємцями, які на масах людей заробляють надприбутки, як максимум, – це можливість пропагувати свої ідеї для мас такими «вождями» як Ленін, Сталін, Гітлер, Мао. Зрозуміло, що якби основою масової освіти залишалась Біблія, про цих людей ніхто ніколи б не дізнався.

Велике значення для становлення Европи мала діяльність папи Григорія VII та його наступників, якими було створено досконалу інституцію управління західним світом. В цей час християнство поширилось на величезні території. Ось як описав тогочасне західне суспільство Арнольд Тойнбі: «Папська «Християнська Республіка» мала на той час значно легшу структуру, обперту на багато ширші підвалини, ніж молоде східнохристиянське суспільство Бізантії, обтяжене оживленим привидом Римської імперії, зіткана з папського павучого гнізда, обплутала західнохристиянське суспільство узами добровільної єдності, благодійної і для окремих частин, і для всього цілого. Життєвою творчою силою, яка надихала римських пап на цю діяльність, не були, звичайно, ані їхній хист у сфері державного управління, ані відсутність територіальних амбіцій. Папський престол взявся виконати нелегку роботу: очолити і організувати прагнення до вищої форми життя та бурхливого зростання, яке пробуджувалося в молодому західному суспільстві. Папи надали цим неусвідомленим пориванням чітко визначеної форми і таким чином перетворили невиразні прагнення розкиданих суспільних меншин та окремих індивідів у загальну справу, переконавши свою паству в тому, що за неї варто боротися і перемагати. Величезні маси народу падали на коліна, чуючи, як з амвонів проповідується ця спільна справа» (там же, т.1, с.346).

Отже, від самого початку европейського суспільства саме християнство відіграло головну роль у його формуванні, як єдиного духовно-культурного простору.