БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Східнохристиянська цивілізація була ще однією з цивілізацій, творцем яких стало християнство. Ця цивілізація була цивілізацією-близнюком західної цивілізації; вона так само була дочірньою для еллінської, і її також створило християнство. Ця християнська цивілізація давно померла і пішла в небуття. Тойнбі стверджував, що причиною смерті не був ні Четвертий Хрестовий похід, ні турецька навала, жертвою якої вона стала. Причиною смерті став братовбивчий конфлікт між двома великими державами православно-християнського світу – велика бізантійсько-болгарська війна 977 – 1019 рр. В результаті одна з них припинила існування, а друга отримала рани, від яких вже ніколи не одужала (там же, т.1, с.263). Ці братовбивчі війни між християнами пояснюються тим, що суспільство перебувало на рівні початкового християнства.

Коли це суспільство надламалось, стався парадокс: православно-християнська цивілізація не перестала існувати – турки створили світову державу для чужого суспільства. Тойнбі вказував, що турки-османи хоча й були економічним тягарем, проте зіграли позитивну політичну роль, давши цьому суспільству світову державу, яку воно виявилося неспроможне створити власними силами (там же, т.1, с.179).

Ця світова держава мала особливості, пов’язані з тим, що її творцями були кочовики. Кочовики-турки, опинившись поза своїм природнім середовищем і завоювавши осіле населення почали відноситись до нього, як раніше до худоби, яку випасали. Якщо в звичайному стані кочовики і їх худоба живуть у симбіозі і це задовідьняє обидві сторони, тому що кожна зі сторін не може жити окремо сама по собі, то у випадку з «людською худобою» кочовики є паразитами.

Кочове суспільство змогло пристосуватися до надзвичайно жорстких умов існування; природа примусила кочове суспільство бути в постійному напруженні всіх. Фактично це суспільство перетворило себе на раба природних циклів. Тому кочове суспільство Тойнбі відносив до загальмованих суспільств. Вершиною досягнень кочовиків було приручення і навчання тварин, які допомагають їм випасати худобу – собаки, коня, верблюда та ін. Тойнбі вказував, що час від часу внаслідок надмірних посух чи процесів розпаду осілих суспільств кочовиків затягувало в середовище осілих суспільств. Кочовики, як правило, в таких випадках намагалися приручати «людську худобу». Це зробили турки-османи у східнохристиянському суспільстві. Зумівши приручити «людську худобу», кочовики витворили унікальний аппарат управлінців-рабів. Управлінців-рабів і управлінців-воїнів використовували практично в усіх суспільствах, де кочовики встановили свою систему управління. Найдосконалішою стала оттоманська система управління, яка здійснила найскладніше завдання – керування суспільним організмом чужої цивілізації.

Один з авторів описував Оттоманську систему такими словами: «Оттоманська система державного управління включала в себе султана та його родину, його домашніх слуг, урядовців, армію, що складалася з кавалерії та з піхоти, і велику кількість молодиків, яких готували до служби у війську, при дворі, та в уряді, і які вміли володіти пером, мечем та скипетром… Найістотнішою та найхарактернішою особливістю цієї інституції було насамперед те, що її особовий склад поповнювався, за рідкими винятками, людьми, які народилися від батьків-християн або мали християнських предків у третьому коліні; а по-друге, кожен член цього установчого корпусу вважався султановим рабом і залишався ним усе своє життя, хоч би яких вершин слави, могутності чи багатства він досяг у майбутньому…

Царську родину можна було справедливо вважати родиною рабів, адже матерями всіх султанових дітей були рабині. Сам султан був син рабині… Оттоманська система зумисне відбирала тямущих рабів і робила їх міністрами. Вона відривала молодих хлопців від овечих отар та від плуга, перетворювала їх на царедворців і одружувала з принцессами; вона відбирала юнаків, чиї предки носили християнське ім’я не одну сотню років, і настановляла їх урядовцями в наймогутнішій серед тогочасних магометанських держав, робила з них солдатів та воєначальників непереможних армій, чий найвищий тріумф був у тому, щоб повалити Хрест і високо піднести Півмісяць… Оттоманська система … примушувала завжди пам’ятати, що над ними здійнято меч, який у першу-ліпшу мить може покласти край найблискучішій кар’єрі, зітнути людині голову в ту саму мить, коли вона майже досягла вершин слави» (там же, т.1, с.181).

Кочове загальмоване суспільство дало світову державу змученому братовбивчими війнами християнському суспільству. Кочове суспільство побудоване за принципами кастовості і спеціалізації. Це своєрідний мурашник чи бджолиний вулик, де кожен може займатися тільки якимось одним видом діяльності. Людина перетворюється на гвинтик великого механізму, на «людину-коня», «людину-пса» тощо… Повна досконалість індивіда в певному відношенні і абсолютне неволодіння ним інших напрямків ставить загалом суспільство на шлях регресу; для кожного індивіда в такому суспільстві характерною є однобічність розвитку.

Тойнбі стверджував, що після надламу суспільства починається повільне сповзання. Щоб воно не відбулося швидко, починають вигадувати утопії, які є певними програмами дій проти занепаду. Про стабільність суспільних установ, а не про щастя індивіда, закликали дбати і Платон («Республіка» та «Закони») та Арістотель (останні дві книги «Політики») утопії. Як і в основі кочового суспільства, в основі цих програм стоїть кастовість і спеціалізація. Суттю кастового поділу є уявлення про те, що частині людства визначено Богом чи долею виконувати чисту чи брудну роботу. При цьому закликають дбати не про щастя індивіда, а про стабільність держави, суспільства тощо. Щоб вберегти від розпаду таке суспільство Платон проголосив анафему поетам і радив запровадити загальну цензуру на «небезпечні думки». Така цензура майже в усі часи мала місце в монголо-кацапському суспільстві (психологічно кочовому), у період фашизму в Німеччині та Італії.

«Утопічна програма виявилася марною надією на врятування Еллади, і її надуманість була підтверджена експериментально, перш ніж еллінська історія добігла свого кінця, масовою появою на історичній сцені штучно утворюваних держав, у яких головні утопічні рекомендації були ретельно втілені в життя. Одна-єдина держава на клаптику незаселеної землі на Кріті, створена уявою Платона та описана ним у «Законах», була тиражована в тисячах екземплярів – безліч таких держав заснували протягом наступних чотирьох сторіч Александр Македонський та Селевкіди in partibus Orientalium (у східних краях – латин.), римляни – in partibus Barbarorum (у варварських краях – латин.). У цих здійснених у реальному житті утопіях невеликі гурточки греків або італійців, яким пощастило завербуватися в колоністи, були звільнені від усякого буденного клопоту, оскільки весь свій час і всі свої зусилля вони мали віддавати високій культурній місії – нести світло еллінізму в ті країни, де панувала темрява; тому кожного забезпечували тубільною робочою силою, що мала виконувати за них брудну роботу. Так, римська колонія в Галлії дістала у своє розпорядження всю територію і все населення цієї “варварської” країни.

В другому сторіччі по Різдву Христовому, коли еллінський світ переживав бабине літо, яке сучасники і навіть чимало нащадків помилково вважали за Золотий Вік, виглядало так, ніби найсміливіші Платонові ідеї були здійснені і розвинені далі. Від 96-го до 180 року християнської ери ціла низка правителів-філософів сиділа на престолі, який панував над усім еллінським світом, і тисяча міст-держав жили в мирі та злагоді під цим філософсько-імператорським захистом. Одначе зло припинилося лише тимчасово, бо під щасливою зовнішністю було далеко не все гаразд. Невідчутна цензура, натхнена атмосферою суспільного середовищо більш ефективно, ніж могла би бути нав’язана імперським указом, викорінювала все інтелектуальне і творче з такою мстивою нещадністю, що якби Платон міг воскреснути і подивитися, як буквально втілюються в життя його ексцентричні рецепти, він був би прикро вражений. І на зміну позбавленому духовності респектабельному процвітанню другого сторіччя прийшло бурхливе хаотичне лихоліття третього, коли селяни-тубільці пробудилися від сплячки і роздерли своїх зайшлих панів. У четвертому сторіччі суспільство остаточно перекинулося з ніг на голову: бо тепер привілейований правлячий клас римських провінцій – там, де він спромігся залишитися живим, – усюди був посаджений на ланцюг. Прикуті до своїх буд і з підібганими хвостами, ці чиновники, колись призвані Римською імперією, яка дихала тепер на ладан, служити в провінційних органах упраління, мало скидалися на ідеологічних спадкоємців чудових Платонових «сторожових людинопсів» (там же, т.1, с.189-190).

В наш час для обгрунтування необхідності встановити стабільність суспільства використовуються найновіші дані науки, які демонструють нібито необхідність у стратефікації і кастовості суспільства. Вільних людей ділять на типи альфа, бета, гамма і т. д. Типу альфа, наприклад, визначено керувати іншими, і тільки цього він хоче. Іншим типам визначено тільки покорятися, найнижчим визначено тільки брудну роботу, причому тільки цього їм хочеться.

До чого ж готується сьогодні людство? Даниїл, говорячи про Римську імперію, говорив, що в останній час її буде відроджено. В іншому розділі цього дослідження буде продемонстровано, що людство з допомогою комп’ютерної техніки буде чітко стратефіковано та регламентовано. Біблія називає число 666, коли говорить про цю систему. 6 є числом людським; людство обожнить себе, не помічаючи, що загнало себе в рабство. Тойнбі згадує роман, герої якого побачивши, що загнали себе в рабство від машин, порозбивали ті машини і стали знову вільними. Але якщо буде влада, якій буде невигідно втрачати рабів і розбивати машини? Західне Суспільство (в минулому західнохристиянське) готується до повторення долі східнохристиянського суспільства.

Людина є в першу чергу створеною за образом і подобою Божою, а не твариною. Дух животворить, говорить Біблія. Це звучить, як парадокс, але тільки під тотальною владою Бога, людина стає справді вільною. «Пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними».

Отже, кочовики створили із християнського суспільства (східнохристиянського) суспільство рабів. Добрий Пастир є ідеалом християнства, але це християнське суспільство, отримало пастира-деспота і перетворилось на людське бидло. Надлам цієї цивілізації і її жахлива доля і причини її смерті повинні були б стати уроком для теперішньої західної цивілізації, яка є її близнюком і яка в минулому називалась західно-християнською цивілізацією.

Кочове суспільство є прикладом чітко стратефікованого і чітко регламентованого суспільства. Чи існує сьогодні таке кочове суспільство, яке могло б так само вплинути на Західну цивілізацію (в минулому західнохристиянську), як свого часу кочовики-османи вплинули на східнохристиянську цивілізацію і дати цьому суспільству світову державу? Як і колись східнохристиянська, західнохристиянська цивілізація виявляється неспроможна сама її створити. Нижче буде продемонстровано, що Західний світ і світ загалом має всі перспективи перетворитися на загальмоване суспільство – на глобальний бджолиний вулик. Цю справу зроблять кацапи, які ще називаються Міцраїм – Бджоли.