БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Кацапи походять від Каслухима, сина Міцраїма, сина Хама, сина Ноя. «Сим, Хам і Яфет були синами Ноя. Після Потопу ці троє стали батьками багатьох синів… Синами Хама були Куш, Міцраїм, Фут і Ханаан… Від Міцраїма народилися Лудим, Анамим, Легавим, Нафтухим, Патрусим і Каслухим, звідки вийшли Капторим і филистимляни» (Буття 10:1-13). Вище було продемонстровано, коли саме і за яких обставин кацапи опинилися на території нинішньої Кацапії.

Ім’я Каслухим – означає “козли”. Прабатька кацапів звали Каслух/Козел, а закінчення [ім] вказує на множину – козли. Варіацією слова Каслухим є старе українське слово “кацапи”. Отже,

КАСЛУХИМ = КАЦАПИ

В українській мові, найдавнішій із нині існуючих мов, слово “кацапи” означає “козли”; від слова “кацап” походить українське слово “цап” – козел. Угро-фіни не є европейцями, тобто не є яфетидами – вони походять не від Яфета, сина Ноя.

Слово Каслухим давні українці вимовляли не тільки як “кацапи”, але і як “хулігани”, “харцизники”, “халамидники”, які набули значення “злодії”, “дрібні злочинці”, “босяки” – отже найдавніші єгиптяни були не тільки варварами, але й дрібними злочинцями.

“Міцраїм” є самоназвою єгипетського народу. Слово “Міцраїм” означає бджоли, і це дуже символічно, оскільки Тойнбі наводив приклад бджолиного вулика як аналогію загальмованого суспільства – кацапи є психологічно кочовим суспільством, а кочове суспільство є загальмованим суспільством. Угро-фінські племена, на основі яких сформувалися кацапи як народ, походять від Міцраїма/Єгипта.

Першими людьми, які заселили землі нинішньої Кацапії були угро-фінські племена мещера, мурома, меря, мокша, перьмь, печора, черемиса, чудь, чухлома, ямь та іншими, які походять від єгиптян. Назви цих племен вказують на їх походження від імен Міцраїм (Єгипет), Каслухим, Лудим чи Патрос (сини Міцраїма і прабатьки єгиптян).

Мещера – мецера – Міцраїм.
Мурома – муцрома – Міцраїм.
Меря – мецря – Міцраїм (на землях цього племені пізніше збудували Москву).
Мокша – моцра – Міцраїм.
Перьмь – мерм – Мецрм – Міцраїм.
Печора – петора – Патрос (один із синів Міцраїма).
Від імені Міцраїм походять і самоназви угорців та фінів.
Мадяр – мацяр – Міцраїм.
Лівь (Лівонія/«Лівонський орден») – Лівія/Луд (Луд – один із синів Міцраїма, від нього походять лівійці; Лівія – давня назва Африки).
Черемиса – черем – келем – Каслухім.
Чухлома – Каслухім.
Карелія – Каслухім.

Етнологія також наводить аргументи, які підтверджують близькість давніх єгиптян і угро-фінів. І угро-фіни, і найдавніші жителі афразійських степів, з єгиптянами включно, належать до одного антропологічного типу – «довгоголових».

На спорідненість угро-фінів і давніх єгиптян вказує також етнопсихологія. Психологічний склад давніх єгиптян характеризують наступним чином: любили природу, артистичні, працьовиті, характеризувалися мінливістю настрою, легко піддавалися занепадницькому настрою, любили веселитися, були набожними (умовно), патріотичними. Для мислення стародавніх єгиптян були характерні консерватизм і слідування традиціям (часто це доходило до абсурду: вважали, що як і Ніл, всі ріки течуть на північ, і коли єгипетська армія вперше дійшла до Євфрату, то фараону повідомили, що він також тече на північ) (11, с.35-37). Психологічний склад кацапів можна охарактеризувати майже повністю тими самими словами. Вони також люблять природу, артистичні, їм характерна мінливість настрою, легко піддаються занепадницькому настрою, патріотичні. Для їх мислення також характерні консерватизм і слідування традиціям, і це у кацапів також часто доходить до абсурду. Побожність єгиптян має особливості – в Біблії Єгипет є символом гріха; особливості християнства і безбожності кацапів і паралелі з Єгиптом будуть розглянуті нижче.

Топоніміка Кацапії (і інших угро-фінських земель) також демонструє походження угро-фінів від єгиптян. У Кацапії багато топонімів (топоніми вважаються дуже давніми назвами, і найдавнішими з них є гідроніми) походять від імен Каслухім, Патрос, Лудим, Міцраїм і навіть Хам.

р. Бузулук – буцул – муцур – Міцраїм;
р.Вишера – мицера – Міцраїм;
р.Водла – модла – моцла – моцра – Міцраїм;
р.Емца – мца – міц – Міцраїм;
р.Красивая Меча – меца – Міцраїм;
р.Матира – мацира – Міцраїм;
р.Мда – мца – Міцраїм;
р.Мезень – Міцраїм;
р.Мензеля – мезел – мецер – Міцраїм;
р.Мера – Міцраїм;
р.Мехреньга – мехрен – Міцраїм;
р. Меша – меца – Міцраїм.
р.Миасс – міц – Міцраїм;
р.Мокша – моцра – Міцраїм;
(близькою назвою до проміжної форми “моцра” є назва угро-фінського племені “мокша”)
р. Москва – моксва – моцрма – Міцраїм.
р. Моча – моц – Міцраїм.
р. Моша – моц – Міцраїм.
р. Мшага – мцара – Міцраїм.
р.Пекша – мецша – мецра – Міцраїм;
р.Пижма – міцма – Міцраїм;
р.Покшеньга – покшен – моцрен – Міцраїм;
р.Пукшеньга – пукшен – муцрен – Міцраїм;
р.Пчевжа – пчеж – мцеж – мцер – Міцраїм;
р.Узола – взол – мцор – Міцраїм;

Озеро Воже – вож – мож – моц – Міцраїм;
оз.Ижора – мжор – мцор – Міцраїм;
оз.Имандра – мадр – мацр – Міцраїм.

Місто Вирма – мірма – Міцраїм;
м.Воч – моц – міц – Міцраїм;
м. Вязьма – взм – бзм – мзм – мцм – Міцраїм;
м.Костомукша – мукша – муцра – Міцраїм;
м.Мегозеро – мег – мец – міц – Міцраїм;
м.Мегорский Погост – мегор – мецор – Міцраїм;
м.Мегрега – мегр – мецр – Міцраїм;
м.Мезень – Міцраїм;
м.Месью – мес – мец – міц – Міцраїм;
м.Мещура – Міцраїм;
м.Москва – моксва – моцрма – Міцраїм.
м.Мишеронский – мишерон – Міцраїм;
м.Мудьюга – муд – муц – міц – Міцраїм;
м.Муезерский – музер – муцер – міцр – Міцраїм;
м.Мураши – мурш – мушр – Міцраїм;
м.Мурманськ – мурм – муцрм – Міцраїм;
м.Мурмаши – мурм – муцрм – Міцраїм;
м.Муром – мурм – муцрм – Міцраїм;
м.Омра – мра – міцр – Міцраїм;
м.Пермас – мерм – мецрм – Міцраїм;
м.Перьмь – мерм – мецрм – Міцраїм;
м.Пидьма – бідьма – мідьма – міцма – Міцраїм;
м.Пизьмагуба – пізьма – міцма – Міцраїм;
м.Пяльма – марм – мацрм – Міцраїм;
м.Юрома – мрома – Міцраїм.

А. Р. Марі – мар – мір – міцр – Міцраїм.

Річка Казарі (Естонія) – Каслух/Каслухім;
р. Каспля – Каслухім;
р. Кільмезь – Каслухім;
р. Клязьма – Каслухім;
р. Когель – Каслух/Каслухім;
р. Кожва – Каслухім;
р. Кожим – Каслухім;
р. Кокшага (Велика і Мала) – Каслухім;
р. Колва – Каслухім;
р. Косма – Каслухім;
р. Кострома – Каслухім;
р. Косьва – Каслухім;
р. Косью – Каслухім;
р. Кулой – Каслух/Каслухім;
р. Локчим – Каслухім;
р. Сизранка – сизран – Каслухім;
р. Халлісте (Естонія) – Каслух/Каслухім;
р. Цильма – Каслухім.

Озеро Колвиць – Каслухім;
о. Кереть – Каслухім;
о. Сайма – Каслухім;
о. Чухломское – чухлом – Каслухім.

Острів Кілдін – Каслухім;
о. Сааремаа (Естонія) – Каслухім.

Півострів Кольський – кольс – Каслух/Каслухім.

Місто Каджером – Каслухім;
м. Кажим – Каслухім;
м. Калана (Естонія) – Каслухім;
м. Калевала – Каслухім;
м. Калласте (Естонія) – Каслухім;
м. Калтаси – Каслухім;
м. Калуга – Каслух/Каслухім;
м. Калязин – Каслухім;
м. Каслі – Каслух/Каслухім;
м. Кашира – Каслух/Каслухім;
м. Кейла (Естонія) – Каслух/Каслухім;
м. Кестеньга – Каслухім;
м. Кизема – Каслухім;
м. Килпявр – Каслухім;
м. Киясово – Каслухім;
м. Кізел – Каслух/Каслухім;
м. Кілінгі-Нимме (Естонія) – кілінгі – Каслухім;
м. Кільмезь – Каслухім;
м. Кожва – Каслухім;
м. Кожим – Каслухім;
м. Козе (Естонія) – Каслухім;
м. Кола – Каслухім;
м. Колежма – Каслухім;
м. Колвиця – Каслухім;
м. Коломна – Каслухім;
м. Кослан – Каслухім;
м. Кострома – Каслухім;
м. Косью – Каслухім;
м. Кохіла (Естонія) – Каслух/Каслухім;
м. Кочкома – Каслухім;
м. Кузомень – Каслухім;
м. Кулгуніно – кулгун – Каслухім;
м. Куліга – Каслух/Каслухім;
м. Куолісмаа – Каслухім;
м. Куркійоки – Каслухім;
м. Кусамо (Фінляндія) – Каслухім;
м. Куусалу (Естонія) – Каслухім;
м. Рязань – рухім – касрухім – Каслухім;
м. Салмі – Каслухім;
м. Салміярві – салмі – Каслухім;
м. Саранськ – саран – Каслухім;
м. Сизрань – Каслухім;
м. Сілламяе (Естонія) – Каслухім;
м. Скаляп – Каслухім;
м. Суздаль – с зд л – к с л – Каслухім;
м. Сьоліб – сьолім – Каслухім;
м. Таллін (Естонія) – каллін – каллім – Каслухім

Коливань – під такою назвою відомий Таллін з 1154 року (в руських літописах), ця назва ще ближча до імені Каслухім:

КОЛИВАНЬ
К Л ВН
К Л БН
К Л ММ
К Л М
КАСЛУХІМ

м. Тольятті – кольяккі – Каслух/Каслухім;
м. Хельсінки (Фінляндія) – Каслухім;
м. Челябінськ – челяб – челям – Каслухім;
м. Черемисскоє – черем – Каслухім;
м. Чула – Каслухім;
м. Чухлома – Каслухім.

Річка Лотта – Луд.

Озеро Ладога – Луд.

Річка Пахра – патра – Патрос;
р.Печенга – печ – пет – пат – Патрос;
р.Печора – петор – Патрос.

Озеро Пурувеси – пур – Патрос;
оз.Пирос – Патрос.

Місто Печенга – печ – пет – пат – Патрос;
м.Печора – печ – пет – пат – Патрос;
м.Поросозеро – порос – Патрос.

Річка Кама – Хам;
р.Кема – Хам;
р.Кемийоки – Хам;
р.Кемь – Хам;
р.Кена – Хам;
р.Кума – Хам.
р.Кунья – Хам.
р.Сума – цума – Хам.

Озеро Сайма – цайма – Хам;
оз.Сямозеро – сям – Хам;
оз. Канозеро – кан – Хам;
оз. Кенозеро – кен – Хам.

Місто Кемь – Хам;
м. Кунья – Хам;
м. Чемово – чем – Хам;
м. Чёбино – чеб – чем – Хам;
с. Чупино – чуп – хуб – хум – Хам.

А. Р. Комі – Хам.

Від єгиптян походять народи, споріднені з угро-фінами, мови яких відносяться до уральської сім’ї; фіно-угорська група: фіни, естонці, карели, угорці, ханти, мансі; самодійська група: ненці, нганасани.

Разом з угро-фінами у формуванні кацапів, як народу, взяли участь і нащадки Магога і Роданима/Доданима – племена в’ятичів і радимичів. Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» записав про походження радимичів і в’ятичів: «Радимичі і в’ятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два брати – [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на [річці] Сожу, [од якого] й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися вятичі». Ляхи [поляки], а також найдавніше населення Моравії і Богемії (але не чехи, які походять від Щека, котрого згадують українські літописці разом з його братами Києм, Хоривом і сестрою Либіддю) походять від Магога, сина Яфета і Роданима/Доданима, сина Явана, сина Яфета. Від Потопу ці два народа жили поряд на землі, яку їм дав Бог в особі Ноя – на теритрії держави Македонія. З часом вони опинилися на території нинішніх Польщі – Богемії – Моравії. У VI ст. по Р.Х. під тиском нашестя обрів/аварів частина народів Магога і Явана мігрували з території нинішньої Польщі на територію нинішньої Кацапії, де їх знають, як вятичів і радимичів.

Ім’я Магог буквально означає бджоляр і походить від слова «міцр» («бджола»).

МІЦР – МІЦРЕР – М[ц]рр – Мгг – МАГОГ.

БДЖОЛА – БДЖОЛЯР ---------------МАГОГ.

Магогом чи Бджолярем в давні часи називали ведмедів, бо вони дуже люблять бджолиний мед. Вище було згадано короля гетів Беовульфа. Ім’я Беовульф буквально означає «бджолиний вовк», тобто ведмідь, і походить від «бео» – «бджола» і «вульф» – «вовк».

Радимичі і в’ятичі підкорили угро-фінів, тобто ведмідь підкорив бджіл. Це дуже символічно, оскільки бджолиний вулик є демонстрацією загальмованого суспільства. Таким суспільством була єгипетська цивілізація, і таким же суспільством є Кацапія.

Символом Кацапії вважається ведмідь. Ведмідь є символом політичних партій у Кацапії. Президента Кацапії неофіційно називають ведмедем. Ведмедя в Кацапії називають «мішка», і це слово походить від імені Магог.

Мішка – мшк – мжк – мгг – Магог.

Слово «мішка» близьке до слова «Мєжко», яке є давнім іменем польських монархів і також походить від імені Магог.

Моравія і Богемія знаходяться поряд з Польщею, і ці народи походять від одного прабатька Магога. На географічних картах І-ІІ ст. по Р.Х., вміщених у «Всемирной истории», виданій АН СССР у 1955-1965 рр. на території Моравії/Богемії і Польщі позначено назви племен «нагарнавали», «бури» і «булони». Ці назви походять від імені Магог.

Нагарнавали – нагар – магар (звуки [м] і [н] часто взаємозамінювалися) – магаг (звуки [р] і [г] часто взаємозамінювалися) – Магог.

Бури – муги – Магог.

До назви Бури близька назва Бриги. Бригами називали себе нащадки Магога, які в свій час мігрували зі своєї батьківщини в Македонії і осіли у Фригії.

Від Магога походили також мілетці, і це зафіксовано в їхніх родоводах (тобто ірландці, які походять від мілетців є спорідненими з поляками).

МАГОГ -> МІЛЕТ
МАГОГ -> ГОГ (така форма цього імені використана в деяких біблійних текстах)
ГОГ -> ЛЯХ
ЛЯХ = [МІ] ЛЕТ
Лях = Гог = [Мі]лет = [Ма]гог

Булони – Мухони – Магог.

Назва Булони близька до назви Меони. Меони – це також нащадки Магога, які в свій час завоювали Лідію.

Поляки самі себе називають «мазури» (особливо ця назва поширена на півдні Ольштанського воєводства і в південно-східній Польщі), що походить від «Магог».

Назви Моравія і Богемія також походять від імені Магог.

Моравія – Могавія – Магог.
Богемія – Могемія (звуки [б] і [м] часто взаємозамінювалися) – Магог.

Топоніміка Польщі, Моравії і Богемії також демонструє походження цих народів від Магога:

Річка Барич – брч – мрч (звуки [м], [б] і [в] часто взаємозамінювалися) – мгч – мгг(звуки [ч] – [х] – [г] часто взаємозамінювалися) – Магог.
р. Бзура – мзура – мжура – мгура – мгуга – Магог.
р. Брда – мрда – мгда – мгта – мгха – мгга – Магог.
р. Вкра – мкра – мгра – мгга – Магог.
р. Вістула (Вісла) – містула – міштула – міжтула – мігтула – мігхула – міггула – міггу – Магог.
р. Морава – могава – Магог.
р. Ногат – могат – могаг (звуки [т] і [г] часто взаємозамінювалися).
р. Нотець – мотець – мохець – могець – могег – Магог.
р. Нужець – Мужець – мугець – мугег – Магог.
р. Ожиц – жиц – гиц – гих – гиг – гог – Магог.

Місто Бжеско – мжеско – мгеско – мгего – Магог.
м. Бжозув – мжозув –мгозув – мгогув – магогів – Магог.
м. Брно – мрно – мгно – Магог.
м. Варшава – Маршава – магшава – магжава – маггава – магогова – Магог.
м. Вроцлав – вро – мро – мго – магог.
м. Гожув – гогув – гог – Магог.
м. Жешув – жежув – гегув – гог – Магог.
м. Катовіце – каковіце – како – гаго – гоговіце – гог – Магог.
м. Краков – гаков – гагов – гог – Магог (співзвучним до частки [крак] є [ккарт] у слові Маккарті (обидва слова походять від імені Магог; ірландський клан Маккарті виводить свій родовід від Магога).
Назва провінції Мазовія також походить від імені Магог: Маговія – Мазовія.

Від імені Магог походить також ім’я Вятко.

Вятко – мятко – мякко – мягго – Магог.

Отож, поляки, богемці та морави походять від Магога. Тут є пояснення одного твердження літописця, в якому сучасні українські історики побачили проблему. Чимало істориків намагаються зрозуміти, чому літописець описуючи приєднання до Київської Руси Червенських градів Володимиром (Червен, Перемишль та ін.) говорить, що ці міста перед тим належали ляхам, хоча насправді міста підкорялися Велико-Моравській державі. Насправді ніякої проблеми у цьому твердженні не існує. І моравці, і поляки походять від Магога і в той час, тобто в часи літописця, ще близько тисячі років тому, вони були одним народом. Тобто, літописець назвав ляхами моравців і не помилився.

В часи Київської Руси літописець описував життя радимичів і в’ятичів наступними словами: «Радимичі і в’ятичі живуть у лісах, як звірі, їдять всіляку нечисть, ведуть сороміцькі розмови в присутності своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть».

Назва слов’яни не стосується поляків, богемців і моравів, оскільки вони походять не від Тираса, сина Яфета і ніколи не були “венедами”, тобто “панами даками/тракійцями”; відповідно кацапи також не є слов’янами.

Дослідження в антропології демонструють подібність між поляками і кацапами, і великі відмінності їх з іншими слов’янами. Джозеф Денікер (1852-1918), французький антрополог, був автором першої расової класифікації людства, яка базується на суто морфологічних принципах. Згідно з нею, українці та південні слов’яни належать до адріатичного/динарського типу, котрий характеризується бракікефалією (гр. брахіс – короткий, кефале – голова), темним кольором волосся та очей, високим зростом. Це йде врозріз з твердженнями кацапських псевдо-вчених, які називають українців/русів і кацапів одним народом. Дослідження Федора Вовка та його учнів також продемонстрували антропологічну відмінність українців від поляків і кацапів і близькість обох останніх народів. «Українці, – пише Ф.Вовк, – безперечно, найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (за винятком поляків) слов’янами». У 80-х роках XIX ст. відомий географ Елізе Кеклю відзначав близьку спорідненість українців з південними слов’янами. Наприкінці XIX ст. французький антрополог Амі (Намі) ділив усіх слов’ян на дві великі групи. До першої він зараховував сербів, хорватів, словаків, чехів і українців, до другої – поляків і кацапів (а також деяких північних слов’ян). Це також демонструє, що кацапи є близькими родичами поляків і богемців/моравів і частково походять від Магога і Роданима.

Отже, кацапи в основі своїй походять від єгиптян і від Магога (і Роданима).

Назва «русские» з’явилась тут після підкорення місцевих племен Руссю. Слово «русские» є прикметником і відповідає на питання «чиї?», «кому належите?», «під чиєю ви владою?». Всі інші нації мають самоназви у формі іменника, а не прикметника (французи, німці, американці, а не французькі, німецькі, американські тощо). В той час угро-фіно-радимичі-в’ятичі були під владою русів, Русі.

Колонізація Руссю цих земель проходила дуже тяжко. Князь Володимир призначив князем Муромським Бориса, а пізніше Гліба. «Сказання про Муром» оповідає, що Гліб протягом двох років не міг заволодіти містом і оселився за 12 верст від нього. Літописець писав, що Борис, князь Ростовський, весь час перебував у Києві при Володимирі, не жили тут і сини Ярослава Мудрого. Наталія Полонська-Василенко відзначає, що для місцевого населення урядовці князя, яких він привозив з собою із Руси (України) були ворожим елементом. Суздальці, відповідно, були чужими в Києві: після смерті Юрія Долгорукого кияни почали вбивати суздальських бояр. Кацапський історик Ключевський писав, що Ростово-Суздальська земля була країною, яка лежала поза старою, корінною Руссю. Не легше відбувалася і християнізація краю. Наприклад, в Муромській землі, як припускав Ілловайський, християнство було прийнято лише на початку XII ст.

У 1721 році Петро І офіційно наказав кацапам іменуватися «русскими». До того часу на всіх европейських картах Кацапія іменувалася «Московія» чи «Царство Московське». Цікаво, що Тарас Шевченко в усіх своїх творах відносно цього народу вживав назву москалі чи кацапи, а кацапські перекладачі Шевченка завжди заміняли слова «кацапи» і «москалі» на «царь», «царская армия», «плохие люди» тощо.

Після монгольського нашестя відбулося злиття угро-фіно-радимичів-в’ятичів з монголами. Карл Маркс, кацапський пророк і бог, писав про цей обман у листі до Енгельса наступне: «Я з великим задоволенням прочитав Еліса Реньо «Европейське питання, котре помилково називають «польським» питанням». Із цієї книги видно, що догма Липинського, ніби великороси не слов’яни, відстоюється паном Духинським (із Києва, професор у Парижі) найсерйознішим чином із лінгвістичного, історичного, етнографічного і т.д. поглядів. Він стверджує, що справжні московити, тобто мешканці колишнього Великого князівства Московського, вагомішою частиною монголи або ж фіни… Висновки, до яких приходить Духинський: назву Русь узурповано московитами. Вони не слов’яни і взагалі не належать до індоевропейської раси, вони інтрус (ті, що незаконно вторглися), котрих необхідно прогнати знову за Дніпро і т.д. Я хотів, щоб Духинський виявився справедливим і щоб цей погляд став панувати серед слов’ян…» (25, с.1). Також Маркс, якого так полюбляють цитувати кацапи, писав у дослідженні «Enthulungen uber die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts»: «У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московії. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана III і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, а й тотожною... Політика Івана І була тотожна політиці Івана III, Петра І і теперішній… Московія породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тоді, коли Московія стала незалежною, вона й далі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, що йому Чингісхан заповів здобути світ» (22, с.308). У повних виданнях творів Маркса, ці його слова ніколи не були опубліковані в Кацапії.

Отже, кацапи не є і ніколи не були слов’янами і русами, але є русскими, тобто формально належать русам. Міф про кацапів-слов’ян є великим шахрайством кацапських можновладців і істориків. Кацапи є нащадками єгиптян (угро-фінів), а також Магога і Роданима; також в значній мірі вони є нащадками монголів.