БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

ЄГИПЕТ.

Історія кацапів починається з Єгипту. У Біблії Єгипет є символом рабства і гріха. Головний рабин Москви Рав Пінхас Гольдшмідт в свій час заявив у «Независимой газете», що гематрія, один з розділів Каббали, де дається пояснення явищам на основі числових значень слів і понять, демонструє, що сума числових значень слова «Міцраїм» (Єгипет) і «СССР» однакова.

Арнольд Тойнбі вказував, що єгипетська цивілізація існувала близько чотирьох тисяч років, і протягом більшої половина цього часу це суспільство було мертвим і скам’янілим, існувало своєрідним життям у смерті. Тойнбі відмічав, що єгипетське суспільство нормально розвивалося тільки на своєму початковому етапі, коли було проведено грандіозні меліоративні роботи і Єгипет перетворився на квітучий сад. Однак після цього в Єгипті всі сили було кинуто на спорудження гігантських пірамід. Концентрація всіх сил суспільства на будівництві пірамід стала причиною перенапруження, почали з’являтись перші ознаки занепаду Єгипту. Потім були часи лихоліть, створення світової держави бл. 2000-1788 рр. до Р.Х.. Після цього єгипетське суспільство мало б померти, а релігія Озіріса мала б стати творцем нової цивілізації, аналогічно тому, як християнство стало творцем нової цивілізації після загибелі Римської імперії (світової держави еллінського суспільства). Але єгипетське суспільство не дало життя жодному нащадку. На цьому етапі історія єгипетського суспільства відхилилась від «нормального» розвитку: єгипетську світову державу було реставровано штучно.

З мінойського світу (від нащадків Тираса) в Єгипет прийшли релігійні уявлення про те, що має народитися Бог, який помре і воскресне. В Єгипті цього очікуваного Бога називали Озіріс. Жерці державного культу Ра, будучи неспроможні зупинити народного культу Озіріса, зуміли стати на його чолі. Відбулось «…зростання живої тканини Озірісової церкви з мертвою плоттю вмирущого єгипетського суспільства в одну масу – і з цього місива утворився своєрідний суспільний бетон, достатньо міцний, аби не руйнуватися ще цілих два тисячоліття». Біля двох тисяч років тривав нормальний процес розвитку єгипетського суспільства (зародження, розвиток, занепад і майже повний розпад) і приблизно стільки ж часу тривала друга частина «життя-в-смерті» – стан, який характеризується скам’янілістю. Тойнбі порівнює таке існування з людиною, яку боги наділили безсмертям, але не наділили вічною молодістю (20, т.1, с.45). Поки інші світові держави народжувалися і помирали, Єгипетська світова держава, вперто трималася за життя, наче перестарілий старець. Наступні два тисячоліття були заповнені існуванням цієї Світової держави. Знову й знову її розбивали і знову й знову її штучно поновлювали, говорив Тойнбі. Останні сліди єгипетського суспільства зникли тільки в п’ятому столітті Християнської ери. Аналогічним життям у смерті вже майже вісімсот років живе монголо-кацапське суспільство.

МОНГОЛЬСЬКЕ ЗАГАЛЬМОВАНЕ СУСПІЛЬСТВО.

Монголи були кочовим суспільством. Кочове суспільство є антиподом осілому. Кожне з цих суспільств має ряд переваг над іншим. Якщо враховувати, що кочове суспільство перебуває в постійному напруженні, то в екстремальних умовах це суспільство є більш життєздатним. Перевагою кочового суспільства є вміння керувати тваринами, і це вимагає більш високого стандарту характеру й поведінки. Часто кочовики це вміння застосовують до людей, як наприклад це робили авари чи турки. Найвищим символом християнського ідеалу є «Добрий Пастир». Однак в кочовому нехристиянському суспільстві, де потрібно керувати людьми, «Доброго Пастира» замінює деспот.

Кочове суспільство Тойнбі характеризує як загальмоване, як суспільство, яке тримає в постійному напруженні всі свої сили, намагаючись вижити. Це суспільство характеризують спеціалізація, кастовість, стратефікація та регламентація. Таким життям довгий час жили монголи.

МОНГОЛЬСЬКА СВІТОВА ДЕРЖАВА.

Із стадії загальмованого суспільства монголи перейшли одразу в стадію світової держави (одночасно давши світову державу китайському суспільству). Це була держава Чінгісхана-Бату. Для цієї держави характерним був кочовий тип правління – деспотичний правитель-пастух.

На далекому заході від власне Монголії ця держава приєднала до свого складу князівства угро-фінських племен (в т.ч. Москву), які до того були у складі Київської Руси. Спільним для угро-фінів (єгиптян) і монголів є походження від Хама сина Ноя і прагнення деспотії. В цей час відбувається злиття угро-фінів з монголами. Про близькість монголів та кацапів Бердяєв говорив наступне: «Московський народ був і є фізично і духовно народом кочовим, а кочове життя силою фактів учить не визнавати власності на землю. І московський народ виховався на загарбника не лише фізичного, а й загарбника духовного» (22, с.334). Монголи посилили у Кацапії деспотизм та нівелювання особистістю, що сильно проявилося в часи правління Івана IV та Сталіна, але найбільше проявиться у майбутньому.

У монгольську світову державу потрапило багато некочових народів, що розкладало цю державу морально (з точки зору кочовиків). Це, а також відсутність сильних «пастухів-деспотів» послаблювало цю державу, тому з часом ця світова держава розпалася.

ВІДНОВЛЕННЯ МОНГОЛЬСЬКОЇ СВІТОВОЇ ДЕРЖАВИ КАЦАПАМИ (ЄГИПТЯНАМИ) І ЇЇ КАТАСТРОФА ПІД ЧАС «СМУТИ».

В 1552 році, здобувши Казань кацапи відновили монгольську світову державу. Столиця перемістилася із Золотої Орди в Москву, хоча була можливість, що цю державу поновить Тімур. Тойнбі вважав, що якби Тімур не обернувся спиною до Євразії і не спрямував зброю проти Ірану в 1381 р. по Р.Х., сьогоднішня Кацапія входила б до імперії приблизно тих самих розмірів, але з іншим центром тяжіння – Самарканд правив би Москвою, а не Москва Самаркандом.

Кацапський дослідник стверджував, що не відділенням від Золотої Орди, не скиненням «іга», але цілковито навпаки – перебранням усього ідейного складу монголів стала Кацапія великою потугою. Кацапський історик В. Ключевський вказував, що в XVI – XVIII ст. 57% кацапської провідної верстви були монгольського походження. Саме від аристократії монгольського походження отримала Кацапія ідею Чінгісхана загарбати весь світ. Дослідник нелегкої долі українського народу Павло Штепа вказував, що силу монгольського впливу в щоденному житті кацапів видно з того факту, що аж до 1651 року вони молилися в церквах в шапках на голові (там же, с. 14). Кацапський професор права В. Владімірський-Буданов у своїй праці «Обзор русского права» продемонстрував, що в кацапському законодавстві і правосвідомості немає найменшого сліду впливів «Руської правди», законодавства Київської Руси.

Деспот Іван IV, який ріками проливав кров, був ідеальним пастухом-деспотом для кочового світу і в тому числі для кацапів. Тому саме він зміг відновити монгольську світову державу. Його характерною особливістю було те, що кожного разу після масових убивств він сильно молився. В часи СССР кацапські історики заявляли, що Іван IV був «прогресивним царем» (там же, с.262).

Завоювавши Новгород (слов’ян), кацапи тут частину населення вбили, частину депортували, решту – асимілювали. Вплив слов’ян на формування кацапів, як народу, був великим, але значно перебільшили його кацапські історки, які відносять кацапів до слов’ян.

Проти крайнього деспотизму кочового суспільства воювали навколишні некочові народи в часи „смути” і Лжедмитріїв. «Смута» стала катастрофою відновленої монголо-кацапської імперії.

ДРУГЕ ВІДНОВЛЕННЯ МОНГОЛО-КАЦАПСЬКОЇ СВІТОВОЇ ДЕРЖАВИ І ЇЇ КАТАСТРОФА.

Компромісним варіантом став перший Романов, Михайло Федорович. Він представляв авторитаризм, але помірний, тому що тільки такий варіант міг запобігти повному винищенню або кочового суспільства (кацапів), або некочових навколишніх народів. Еліта, якщо мала некацапське походження, «зкацапщувалась», щоб бути прийнятою кацапами.

Що більше Кацапська держава розширювалась, тим більше до її складу потрапляло некочових народів, які ненавиділи деспотизм, сильніше поширювався лібералізм. Кацапська еліта також ставала все більше ліберальною, особливо після того, як побувала в Европі після перемоги над Наполеоном і побачила, як живе некочовий світ. Це стало причиною бунту 1825 року.

Під час Кримської війни в 1854 р. вибухнуло велике селянське повстання в половині України (Київська Козаччина), і невдовзі Олександр II скасував кріпацтво і трохи лібералізував уряд. Саме через лібералізм кацапи вбили його.

Після звільнення селян у 1861 році лібералізм ще більше поширився в Кацапії.

Під час кацапсько-японської війни в 1905-1906 рр. відбувались селянські повстання по всій Україні. Микола II погодився підписати конституцію, дозволив скликати парламент, дозволив обмежену місцеву самоуправу. Кацапи його вбили.

Поширення лібералізму в Кацапії набрало таких масштабів, що стало неприйнятним для кочового (психологічно) кацапського суспільства. Лібералізація поставила під питання саме існування імперії. Кацапія знову почала розпадатися.

ВІДНОВЛЕННЯ МОНГОЛО-КАЦАПСЬКОЇ СВІТОВОЇ ДЕРЖАВИ ПІД НАЗВОЮ СССР І ЇЇ КАТАСТРОФА.

З розвалом імперії Романових вкотре мала б зупинитися історія давно мертвого монголо-кацапського суспільства, яке жило «життям у смерті». Але, як і в Єгипті, його було знову відновлего штучно і зумисно. Більшовицький переворот відновив монголо-кацапську імперію. Відновлену імперію назвали СССР. Вище відмічалося, що гематрія, один з розділів Каббали, де дається пояснення явищам на основі числових значень слів і понять, демонструє, що сума числових значень слова «Міцраїм» («Єгипет») і «СССР» однакова. Показовим в даному випадку є також те, що кацапи не поховали свого першого вождя цієї відновленої імперії, а забальзамували і поклали його мумію в піраміді на центральній площі Москви. Єгиптяни також мумії своїх лідерів ховали в пірамідах. Центром Кацапії є Москва, центром Москви є Червона Площа – Кремль, їх центром є піраміда, центром піраміди є труп. Отже, центром Кацапії/Єгипту є труп. В Біблії Єгипет – це символ рабства і гріха. Єгипет вкотре відновився. Маркс називав кацапський соціалізм «монгольським», соціалізмом Чінгісхана.

В цей час кацапи відреклися від Бога. На фоні масового руйнування храмів знаковим стало зруйнування кацапами храму Христа Спасителя в Москві.

Відновлення світової держави монголо-кацапського суспільства викликало море крові, але кацапи не допустили розвалу імперії. Останній із кацапських демократів О. Керенський говорив: "Краще деспотичний диктатор, ніж розпад нашої імперії".

Більшовики зупинили лібералізацію, знову почали ріками проливати кров, повернули назад у рабство селян, створивши колхози, але не допустили розвалу імперії.

Московський «пророк» і письменник М. Горький у своїй праці «Русская жестокость» описав жорстокість і спосіб життя кацапів наступними словами: «Найпитомішою рисою московської національної вдачі є жорстокість, і то жорстокість садистична. Кажу не про окремі вибухи жорстокості, а про психіку, про душу народну. Я переглянув архів одного суду за 1901–1910 рр. і мене охопив жах від величезної кількості неймовірно жорстокого поводження з людьми. Взагалі у нас у Московії кожний з насолодою б’є когось. І народ уважає биття за корисне, бо ж склав приповідку «За битого двох небитих дають». За 1917-1919 рр. селяни закопували полонених червоногвардійців донизу головою так глибоко, що з землі стирчали ноги. Потім сміялися як ті ноги карлючилися. Або високо на дереві прибивали цвяхами одну руку і одну ногу і насолоджувалися муками жертви. Червоногвардійці ж здирали з живих полонених денікінців-контрреволюціонерів шкіру, забивали цвяхи в голову, вирізали шкіру на плечах, як офіцерські погони і т. п.

Я не знаю, чи де у світі поводяться так жорстоко з жінками, як у московському селі. Московська народна мудрість каже: «Риба – не м’ясо, баба – не людина», «Для бабів і звірів суду немає». Коли я питав учасників громадянської війни, чи вони не гидяться вбивати один одного, то вони із здивуванням відповідали: «А кому це шкодить? Людей багато. Всім вистачить». «А де ж той – так гарно змальований нашою літературою – богобоязний шукач правди і справедливості «русский мужичок»? Я шукав його по всій Московії і не знайшов. Не знайшов, бо він існував лише у мріях наших письменників, а не в житті» (там же, с.71-72).

Більшовицька влада була суто кацапською владою. Деякі кацапи говорять, що сам кацапський народ постраждав від більшовизму, що він ніякого відношення до більшовизму-комунізму не має, але такі твердження не відповідають дійсності.

Незважаючи на часто протилежну політичну орієнтіцію різні визначні кацапські діячі підтримують кацапську імперію. Так, генерали, які воювали проти Леніна – Колчак, Денікін, Юденич, Врангель та інші пізніше каялися (Денікін назвав свою й інших білих генералів війну з червоною армією трагічним непорозумінням) (там же, с.256). Вони не очікували, що комуністи зроблять із Кацапії таку могутню імперію.

Д. Мережковський говорив, що подальше поширення европейського духу і лібералізму загрожує існуванню кацапського народу: „Ніякої революції не було в Московії 1917 року. Бо ж революція – це насильницька і швидка зміна старого змісту на новий зміст. Зміна самих лише форм (хоча й яка швидка) є лише прискоренням еволюції. Тепер у Московії і загарбаних нею країнах бачимо фотографічне докладний образ часів Івана IV, Миколи І в усіх без винятку царинах життя. Що ж сталося 1917 року?.. Перше. Ослабла державна влада, і московський народ своїм непомильним національним інстинктом відчув у тому ослабленні загрозу існуванню імперії. Тому він і вчинив такий самий заколот, як і під час Кримської чи Японської програних війн. Московський народ інстинктивно відчув свій порятунок насамперед у твердій владі... Друге. Так само інстинктивно московський народ учинив заколот проти фізіологічно чужого йому духу Европи, що після 1905 року хоч і дуже слабенькими струмочками, проте почав протікати до імперії. Московит підсвідомо відчув у тому европейському струмочку свого найнебезпечнішого ворога і з жахливим поспіхом замурував усі більші чи менші дірочки у „вікні в Европу”. Не дерев'яна, а залізобетонна завіса опустилася” Ще в 1907 році Мережковський передбачав прихід більшовиків до влади (там же, с.340).

Про більшовизм, який врятував Кацапію, писав профессор Г. Федотов: «До більшовицької партії вступили щоправда і немосковити, але їх було значно менше, ніж московитів. Казати, що більшовизм ніби не має нічого спільного з московським народом – це казати неправду. Більшовики захопили державну владу в Московії дуже легко, без ніякого спротиву, але в усіх немосковських окраїнах вибухла запекла війна проти більшовизму і більшовиків. Отже, було щось таке в духовності московитів, що захоплювалося більшовизмом. Грунт більшовизму в Московії підготували: історичне фізичне і духовне рабство, община і самодержавство царів. Московський більшовизм є природним витвором історичного життя московського народу. Витвором щиро московським, національним. А накидає Московія світові комунізм, керуючись лише своїми державними інтересами».

Про комунізм-соціалізм в кацапській душі писав М. Бердяев: „Релігійний догматизм є надзвичайно глибоким і сильним у московській душі. Тому політичні переконання та суспільні ідеї ставали в Московії релігійними догмами і завжди мали запеклих фанатиків-ортодоксів, які ненавиділи „єретиків" сектансько-вузькоглядно і горіли жадобою їх нищити. Після 1917 року ця жадоба не мала стриму, і „єретиків" гублено мільйонами. І навіть саме московське безбожництво є нічим іншим, лише вірою, релігією, у якому місце Бога зайняв ідол науки, техніки, машини. Фактично ж навіть і не науки, а лише зпримітизованої догми про неіснування Бога... Фактично московське безбожництво, з'єднане з соціалізмом, народилося з аскетизму московського православ'я і могло вирости лише в душі, ним вихованій. Ортодоксальний погляд московської церкви на гріховність багатства, і не лише матеріального, а й багатства думки, творчості, краси – перебрала повністю і московська інтелігенція, а особливо соціалістична. Родоначальник більшовицької партії С. Нечаев у своєму „Катехізисі революціонера” вимагав від членів соціалістичного товариства стовідсоткового аскетизму не тільки матеріального, а й культурного. І перші московські революціонери справді були аскетами” (там же, с.332).

В іншому творі Бердяєв говорив про тотожність понять "комунізм" і "Кацапія": "Розум і душа московита легко переходять від однієї крайності до протилежної. Обидві завжди ортодоксальні і не визнають ніякої середини. Царська теократична Московія не відійшла ще в історію, а тільки змінила назву на пролетарську і теж теократичну. Царська самодержавна імперія мала свої ідеологічні корені у православній вірі свого народу. Вірі, що визнавала ту імперію за священне царство, за теократію. Пролетарська імперія має свої ідеологічні корені також у вірі свого народу. Вірі, що визнає пролетарську імперію за священне царство, за соціалістичну теократію... Царська Московія стояла на православному ортодоксальному світогляді і вимагала від підданих, щоб вони визнавали його сліпо, без жодних застережень. Пролетарська Московія стоїть на соціалістичному ортодоксальному світогляді і ще з більшим примусом вимагає від підданних визнавати його навіть ентузіастично. Священне ж царство не може бути чимось іншим, як деспотією світогляду, не може бути неортодоксальним, і тому воно завжди винищує „єретиків”. „Правовірне” сектантство, а з нього і деспотія світогляду та нищення „єретиків” – все це було ідеологічною основою Московії від XI ст. по сьогоднішній день. Духовні основи царату і більшовизму – цілковито тотожні... Перемога більшовиків у Московії не випадкова. Більшовизм – явище глибоко внутрішнє, московське, національне. Це витвір московського національного духу, витвір душі московита. Більшовизм є лише зовнішнім виявом всього того, що нуртує в душі кожного з нас, московитів. Більшовизм – це природний синтез Івана IV з К. Марксом. Більшовизм є третім виявом московського загарбництва" (там же, с.338-339).

Також М. Бердяев говорив, що більшовицька партія за своєю ідеологією стоїть найближче ніж інші партії до ідеології, світогляду кацапського народу, тому в майбутній революції більшовицька партія переможе всі інші партії, бо її підтримає весь кацапський народ.

У вступній статті до «Чорної книги комунізму», що вийшла у Франції в 1997 році «головний архітектор перебудови» О.М.Яковлев запитує: «Що ж це за явище – більшовизм, заснований В.Ульяновим у 1903 році?» На його думку всі біди і та трагедія, яку пережили народи під владою кацапів випливають з характеру кацапського народу, схильності до насильства. Отже, більшовизм-комунізм є суто кацапським явищем.

Вершиною цього періоду історії Кацапії стало правління Сталіна. Для мільйонів цей час був пеклом на землі. Наполеон говорив про цей час у Кацапії: „Свобода матиме на московський народ такий вплив, як міцне вино на людину, що не звикла до нього. Коли якийсь новий Пугачов з університетською освітою стане на чолі незадоволених, коли московський народ вчинить революцію, то ... мені бракує слів сказати вам, яке тоді пекло буде там. Московити не лише найжорстокіші дикуни, але й найпідліші, бо не мають жодного уявлення про мораль. Европейці вшанують моє ім'я тоді, коли Московія загарбає Европу” ( там же, с.309).

Комунізм, який став новою релігією у Кацапії допоміг їм поширити свій вплив на половину світу. Прикриваючись словами “служити світу”, кацапи панували над ним, однак ніколи цього не визнавали і не визнають. „Москва – III Рим" переросла в „Москва – III Інтернаціонал". Цікаво, що сьогодні у кацапських школах про період сталінізму говорять, як про час піднесення Кацапії, але майже нічого не говорять про мільйони жертв штучних голодів, репресій, ГУЛАГу.

Один з німецьких авторів так говорив про цей період історії Кацапії: „СРСР не є державою в европейському розумінні цього слова. СРСР, як монгольська держава, складається з пануючої Орди, деспотичного хана та безправних людей і народів. У СРСР панує азіатська, татарська мораль, брудна, жорстока деспотія, з щоденним катуванням, як укладом правління. В СРСР може з'явитися сучасний Чінгісхан, що підкорить Азію й Европу. У своєму світогляді і почуваннях московит лишився досі кочовиком. Душа московита жене його до безперестанних і безцільних мандрівок. Його батьківщина є не його село, а широкі обшири московської імперії і навіть поза імперією: „общечеловек” – за виразом знавця московської душі Ф. Достоєвського. Коли одного дня з міркувань державно-політичної доцільності Московія викине на смітник комуністичні фразеологію та гасла, то нічогісінько не зміниться, крім назв (там же, с.320-321).

Про те, що несе імперіалізм Кацапії іншим народам говорили кацапські автори: „Ми, московити, споїли киргизів, черемисів, бурятів та інших, пограбували Вірменію та Грузію, заборонили навіть Богослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу Україну. Европі ж ми дали анархістів: П. Кропоткіна, М. Бакуніна, апостолів руїни і катівства С. Нєчаєва, В. Леніна і т. п. моральний бруд”.

Дуже показовими є наступні події з історії Кацапії цього періоду. Напередодні другої світової війни почалася «безбожна» п’ятирічка, яка мала на меті до 1942 року закрити всі церкви. Але ця п’ятирічка змогла завершитися 6 травня 1945 року – в день Святого Георгія Переможця, церкви кацапи не змогли закрити. Єгипет/Кацапія, який в Біблії є символом гріха, не зміг перемогти церкву.

Після 2-ї світової війни під владу Кацапії потрапило дуже багато некочових народів. Це потребувало компромісних правителів, тобто авторитаристів, але не дуже жорстоких. В Кацапії знову поширювався лібералізм, з часом ліберальною стала і верхівка СССР. Без масового пролиття крові СССР розпався. Кацапи вважають розвал СССР найбільшою трагедією XX століття. Знаковим є те, що остання спроба відродити СССР шляхом перевороту була здійснена 19 серпня 1991 року – в свято Преображення Господнього, коли Ісус Христос на очах у апостолів змінився і показав частку своєї небесної сутності. Після цього до народів колишнього СССР прийшла свобода.

НИНІШНЯ СИТУАЦІЯ В КАЦАПІЇ.

Після розвалу СССР в Кацапії встановилась кацапська специфічна форма демократії. Без тотального контролю держави до глобальних масштабів зріс вплив організованої злочинності, кацапське суспільство захлиналося від корупці. Відбулось різке збагачення невеликої верхівки на фоні масового поширення бідності серед простого населення. Рівень самогубств сьогодні в Кацапії один з найвищих у світі. Серед простого населення все більше поширюється бажання повернутись в часи СССР.

Західний дослідник Сем Вакнін, доктор наук, у статті «Владімір Путін: дволикий Янус» описує життя в сучасній Кацапії наступними словами: «Росіянам не подобаються демократія і закон. Демократія і закон протирічать інтересам всіх і кожного. Продажні політики, злочинці із золотими ланцюгами, агенти ФСБ з квадратними щелепами і в темних окулярах, грузинські і чеченські сутенери і контрабандисти, банки, які відмивають гроші, імпортно-експортні підприємства (які незаконно імпортують товари, а експортують тверду валюту і викрадені предмети мистецтва) – у всіх них схожі погляди на цю дику первісну територію. Міські паразити – грошові міняйли, торгаші, власники клубів, проститутки – всі вони процвітають на грунті беззаконня. Люди, які повинні забезпечувати дотримання законності – міліціонери, судді, адвокати, які розжиріли на хабарах і конфіскованій власності – вони безпосередньо зацікавлені в розкладанні суспільства.

Держава – злочинна організація, яка має власні збройні сили – змагається зі злочинцями за контроль над країною і суспільством. Засоби масової інформації знаходяться в руках у держави або у злочинців і або служать злочинності, або прикривають її. Таким чином, журналісти самі поширюють ту заразу, яку вони повинні лікувати.

Заходу потрібно зрозуміти, що інтереси особистості і суспільства в Росії несумісні. Чим гірше працюють лікарні, тим більше хабарів беруть лікарі і медсестри за нормальне обслуговування і лікування. Чим більше забиті суди, тим багатшими стають судді, які жонглюють розкладом судових засідань. Чим більше руйнуються і потерпають від навантажень університети, тим краще гроші і секс замінюють собою навчання. Чим більше крові на вулицях, тим вищою є ціна охоронців, в ролі яких виступають як міліціонери, так і злочинці.

Навіть самі рядові і послушні громадяни щоденно займаються дрібними злочинами і правопорушеннями, підроблюючи документи і ухиляючись від податків, вчиняючи шахрайства і ведучи подвійну бухгалтерію. Він обманює свого роботодавця, вона обманює свого чоловіка, разом вони обманюють свого сусіда. Зловживання владою і корупція проникають всюди, ними просякнуті всі шари суспільства, від цього неможливо позбавитись, тому що вражений весь організм. Це стало способом життя, станом душі, рефлексом, інстинктом, інтуїцією, мовою, граматикою і синтаксисом масової патології, це деформація всього життя.

Сильна рука біля керма держави тільки монополізує злочинність, як це робив Сталін. Вона знищить будь-яку конкуренцію в гонитві за хабарами і незаконними діями… Злочинність це в певному значенні порядок, це закон в собі, часто вона є найдемократичнішим інститутом. Для всього існує ціна і місце, кожному за потребами, справедливість відновлюється миттєво і часто безповороно. Тарифи на хабарі і підкуп добре відомі, територія поділена, рівновага зберігається. Це небезпечний суспільний порядок – однак це порядок. Це закон беззаконня – однак це закон… Люди є і споживачами і виробниками тієї спорченості і розпусти, в якій живе Росія 21-го століття…» (26).

У свідомості пересічних кацапів все більше утверджується думка, що тільки «сильна рука» зможе навести порядок, що кращим є тоталітаризм, ніж демократія. Пітер Бейкер і Сюзан Глассер у своїй книзі "Піднесення Кремля" говорять, що Путін не є демократом і довести це дуже просто: він відмінив вибори губернаторів російських регіонів, і тепер губернаторів призначає Кремль. Путін також ліквідував незалежні телеканали, і сьогодні всі телеканали знаходяться в державній власності; повернуто гімн сталінської епохи і червона зірка, яка знову висить на воєнній формі; багаті кацапи, які насмілюються надавати підтримку політичним опонентам Путіна, потрапляють у в'язниці чи у вигнання. В сьогоднішній Кацапії немає політичної опозиції – вся політика зосереджена на Путіні. Але причиною згортання демократичних реформ в Кацапії не є бажання Путіна отримати більше влади, а бажання населення позбавитися демократії, як причини хаосу.

Нині навіть найбагатші люди Кацапії, олігархи, не можуть бути впевненими, що завтра влада з ними не розправиться. Михайло Ходорковський написав листі із в'язниці, що “Путін, напевно, не ліберал і не демократ”, але, тим не менше “він більший ліберал і демократ, ніж 70% населення”.

Ходорковський був однією з найбагатших людей в Кацапії. Він спробував кинути виклик Путіну і фінансувати політичну опозицію, виділяв десятки мільйонів доларів кацапським ліберальним прозахідним політичним партіям. В результаті магната було заарештовано і засуджено до дев’яти років позбавлення волі.

Пітер Бейкер і Сюзан Глассер за чотири роки перебування в Кацапії зіткнулись з величезною кількістю прикладів недемократичного стилю правління Путіна, але не побачили, що це викликає широке незадоволення серед населення (30).

Сьогодні Кацапія поступово повертається до авторитаризму. В одній зі статей, опублікованих у Wall Street Journal, стверджується, що ЕС через 5-10 років може стати сателітом Кацапії. Автор пише: “Гіркою правдою є те, що при Путіні Росія відмовилась від своєї попередньої політики зближення із Заходом. Старий суворий ведмідь повернувся, але, схоже, що Европа не бажає цього помічати” (28).

Отже, демократія стала для кацапів синонімом хаосу. З приходом до влади Путіна ситуація в Кацапії почала змінюватися. Путін є поміркованим автократом, який почав обмежувати демократію, започаткував у Кацапії новий перехід до правління кочового типу (деспотичний правитель-пастух). Населення Кацапії не жалкує, що поступово „кацапська демократія” відходить у минуле.

В ОЧІКУВАННІ НОВОГО ЧІНГІСХАНА-СТАЛІНА.

Духовно і психологічно кочове монголо-кацапське суспільство для виживання потребує сильного пастуха-деспота і при слабких ліберальних правителях гине. Сьогодні верхівка Кацапії помірно автократична; в цей же час населення Кацапії вимирає. Кацапи асоціюють демократію з хаосом і шкодують за «сильним» правителем на зразок Сталіна. В Кацапії дедалі більше піднімається фашизм. У великих містах Кацапії відбуваються різноманітні акції ультраправих, на зразок «Правого маршу», де скандують гасла «Россия для русских», «Москва для москвичей», «Слава империи», «Россия – все, остальное – ничто» і т.п. Націоналістичні гасла та вимоги очистити Москву від «чорних» (окрім негрів у Кацапії такими вважаються багато інших національностей) часто використовуються різними політичними силами під час виборів.

Кацапські ультранаціоналісти гучно відзначають дні народження Гітлера. Наприклад, з розмахом відзначали 21 квітня 2001 року, при цьому влаштували погром на ринку московського району Ясеневе і вбили в центрі Москви молодого чеченця. Цікаво, що вже через тиждень московська міліція дозволила їм провести майже в центрі міста мітинг «на захист кацапського народу». У своїх промовах лідери закликали бити чужинців взагалі, та «жидів», зокрема, а слухачі скидали руки у нацистському вітанні. У 2002 році, напередодні чергового святкування дня народження фюрера неофашисти розіслали електронною поштою до більшості акредитованих у Москві посольств лист из погрозою вбивати «всіх іноземців, які будуть потрапляти на очі». У зв’язку з цими погрозами та побиттям груп американців на Червоній площі і Старому Арбаті посольство США надіслало ноту до МЗС Кацапії, а згодом колективний протест передала велика група акредитованих у Москві послів.

Частими є випадки побиття і вбивств некацапів у Кацапії. Так, у березні 2004 року міським судом Санкт-Петербурга було засуджено двох молодих людей до чотирьох та семи років ув’язнення за вбивство у вересні 2002 року 53-річного азербайджанця, торговця кавунами, Мамеда Мамедова, у якого восьмеро дітей залишилися сиротами. Третього нападника було виправдано лише з тієї причини, що він знімав жорстоке вбивство на відео, а не брав безпосередньої участі.

Постійними жертвами нацистів є іноземні студенти. Багато іноземних студентів регулярно вбивають у Воронежі, ще більше регулярно отримують різного ступеня травми через постійні побиття. Посольство Китаю вирішило обмежити направлення своїх студентів до Воронежа після жорстокого побиття 15 червня минулого року двох китайців, які навчалися на філологічному факультеті Воронезького держуніверситету. В Москві щодня реєструють у середньому сім жорстоких і невмотивованих нападів на негрів. Характерним є наступний випадок. Двоє ефіопців наштовхнулися на вулиці на групу кацапів-скінхедів. Ті почали грати ними у футбол. Один негр втік, скликав людей, і побиття було зупинено. Коли він одразу після цього зайшов у міліцію, черговий сказав: «Ти чого, чорний, бананів захотів? Ми мавпам бананів не даємо». Часто відбуваються підпали гуртожитків, де проживають іноземні студенти. Вони знають, що особливо обережними потрібно бути під час основних державних і націоналістичних свят кацапів. Кацапи-скінхеди вбивають навіть дітей (вбивства в різні роки п’ятирічної та дев’ятирічної таджичок).

Найбільший розгул неофашизму має місце в Петербурзі. Тут фіксується кожен третій фашистський злочин проти іноземців по всій Кацапії.

Також в Кацапії вбивають і кацапів, які наважуються стати на захист некацапів. Наприклад, у 1999 році кацапами-скінхедами було вбито студента медичної академії Олександра Кондакова, який став на захист негра-однокурсника. 13 листопада 2004 року в Петербурзі було вбито 20-річного гітариста антифашистської панк-груп «Sandinista!» i «Distress» Тімура Качараву і жорстоко побито його приятеля, бас-гітариста групи «Патом будєт позна» Максима Згибая, який потрапив до лікарні з ножовим пораненням у груди і черепно-мозковою травмою.

В Кацапії масово поширюється неофашистська література. Навіть на Кацапських книжкових ярмарках головними героями є автори націоналістичних опусів про «відродження святої Русі» та напівфашистських політичних трактатів про очищення Кацапії від «закордонної скверни».

За даними ГУВС Санкт-Петербурга тільки в цьому місті на 2005 рік діяло більше 50 ультранаціоналістичних угруповань. Загалом у Кацапії на цей час нараховують близько 50 тисяч скінхедів та 7 – 10 тис. бойовиків ультранаціоналістичних організацій.

За дослідженнями «Центру Левади» 58 відсотків етнічних кацапів підтримують гасло «Россия для русских». За даними міжнародної правозахисної організації «Міжнародна амністія» у Кацапії вийшли з-під контролю убивства на грунті расової нетерпимості (24, с.7). Переслідування грузинів на етнічному грунті (зі спробами виявляти дітей грузинів в школах за грузинськими прізвищами) вказує на те, що Кацапія йде до фашизму на державному рівні.

Отже, монголо-кацапське суспільство пережило чотири катастрофи: розвал імперії Чінгісхана-Бату, „смута” після правління Івана IV, падіння царської Кацапії і Тимчасового уряду, крах СССР. Монголо-кацапське суспільство, як суспільство психологічно кочове, вимагає пастуха-деспота. При послабленні влади це суспільство неодмінно терпить катастрофу. Прагнення свободи навколишніх осілих народів перешкоджало кацапам у творенні абсолютно тоталітарної держави. Кацапія повторює «життя в смерті» єгипетського суспільства. Постійні катастрофи і відновлення монголо-кацапського суспільства, яке також проживає своєрідним «життям у смерті» є аналогом постійних катастроф і відновлень єгипетського суспільства.

Помірковані Романови довели Кацапію до межі, за якою мала настати катастрофа імперії. Однак тоді світову державу монголо-кацапського суспільства врятували більшовики, запровадивши кочовий тип правління. Кацапія й надалі буде йти шляхом посилення авторитаризму центральної влади. Кінцевою метою кацапів є навіть не відродження СССР, а панування над світом.

Вже сьогодні для посилення авторитаризму в Кацапії готується ідеологічне обгрунтування. Кацапська православна церква виступає за перегляд поняття прав [вільної – Б.Л.] людини. Заступник керівника Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату протоієрей Всеволод Чаплін сказав під час форуму «Діалог цивілізацій», що «цінності віри, святинь, Батьківщини для більшості православних християн стоять вище, ніж права людини, враховуючи навіть право на життя». Також він виразив надію на те, що «сучасний світ навчиться однаково поважати і гармонізувати різні єрархії цінностей, а не встановлювати монополію антропоцентризму». Священник сказав, що до глибокого осмислення теми прав [вільної] людини в сучасному світі церковні кола багато в чому спонукала полеміка з прозахідними правозахисниками, які заявляли, що для православ’я є чужою правозахисна проблематика. Під час цього ж форуму архієпископ Львівський і Галицький Августин сказав, що «повага до прав людини з точки зору православної свідомості є, в першу чергу, повага до джерела цих прав – Бога». В даному випадку кацапи словом «Бог» намагаються прикривати приниження людини в Кацапії. Кацапська церква намагається перебувати під владою Бога і під владою ЧК/КГБ/ФСБ. Цей же архієпископ сказав, що «для православної свідомості ідея свободи і прав людини нерозривно пов’язана з ідеєю служіння, виконання свого обов’язку перед Богом, церквою, іншими людьми, сім’єю, ДЕРЖАВОЮ (виділення Б. Л.) і народом» (27). Отже, кацапи готують ідеологічне обгрунтування для перегляду прав [вільної] людини, порушення прав [вільної] людини в ім’я «справедливості», «спасіння» ДЕРЖАВИ і СВІТУ. Це є підготовкою для появи в Кацапії нового лідера на зразок Сталіна і Івана IV.

Населення Кацапії сьогодні в очікуванні нового Сталіна (Чінгісхана, Івана IV) і бажає згуртуватися під владою нового диктатора, який навіть якщо порушить права людини – але „наведе порядок”. Ще Бердяєв говорив, що в Кацапії все готове для приходу антихриста.

Отже, монголо-кацапське суспільство є правонаступником Єгипту і імперії Чінгісхана.