БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Головною особливістю християнства в Кацапії є те, що воно перебуває в найгіршому духовному стані відносно христянства в інших країнах.

У 1620 році швед Йоган Батвідус захищав докторську дисертацію в Упсальському університеті на тему: чи кацапи є християнами? Він доводив, що кацапи взагалі не є християнами – настільки низько вчений оцінив стан християнства початкового рівня в Кацапії. Професори визнали тезу доведеною і дали йому докторат (22, с.57).

В жахливому стані було християнство в Кацапії в часи Івана IV. Він одягав опричників у чернечі ряси, а себе називав їхнім ігуменом. Зазвичай, помолившись разом у церкві, вони всі їхали до темниць і там катували в'язнів. Імена скатованих на смерть Іван IV наказав записувати до синодиків (поминальних книжечок) і розсилати по монастирях, щоб там їх поминали. У деяких синодиках кількість жертв доходила до 4 тисяч „упокоеных христиан мужесково, женсково и детсково чина, имена коих Ты Сам, Господи, веси”. Іван IV власною рукою вбив ігумена Псковського монастиря Корнелія і наказав на його нагробку написати: «Предпослал его земной царь Царю Небесному».

За наказом Івана IV Малюта Скуратов у 1569 р. задушив у в'язниці кацапського митрополита Філіпа Количева за те, що митрополит осудив привселюдно в церкві опричнину.

Кацапські християнські лідери не відствавали від світських. Так, патріарх Нікон наказав катувати єпископа Павла Коломенського так, що той через неймовірні болі збожеволів. Свого духівника Нікон звелів бити два роки, поки той не помер. У Воскресенському монастирі Нікон наказав бити ченців батогами та пекти вогнем, від чого багато їх померло.

Петро І заснував „Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший Собор”, який об’єднав найбільших пияків тогочасної Кацапії. «Патріарх» (один із сенаторів), 12 «кардиналів», «єпископи» і «священики» мали такі титули, що їх жодна цензура не пропустила б. Зібравшись, ці християни одягали церковні ризи, митри і з хрестами відправляли богослужбу, причащалися а також при цьому співали сороміцькі та блюзнірські пісні і упивалися до безтями. До «собору» належали також і «всешутейшие» матері-ігумені і архірейші. У великі свята «собор» (близко 200 чоловік) на санях їздили по Москві у повному патріаршому наряді, на весь голос викрикуючи богослужбу. Потім заїжджали до домів московської аристократії і разом з господарями закінчували богослужбу жахливою пиятицькою та розпусницькою оргією. Петро І брав активну участь, але мав скромний титул «протодьякона». Він сам уклав статут і приписник цього «собору». Читаючи їх, найрозпусніший розпусник засоромиться, зашаріється, відмічав Павло Штепа. Ключевський про роль священиків у заходах, які влаштовував цар пише наступне: “Петро І часто влаштовував бенкети. Гвардійці носили у великих відрах горілку, а гвардійські офіцери пильнували, щоб ніхто не ухилився випити за здоров’я царя. Лише попів не треба було пильнувати. Чужинці дивувалися, що на тих пиятиках найп’янішими були саме священики та ченці”. Отже, в часи царя Петра І християнство в Кацапії досить сильно відійшло від стандартів Бога.

Дуже низько оцінював християнство в Кацапії Бєлінський, який є великим авторитетом для кацапів. У своєму листі до Гоголя 15 липня 1847 року він писав: «Неужели же и в самом деле Вы не знаете, что наше духовенство находится во всеобщем презрении у русского народа и русского общества? Про кого русский народ рассказывает похабную сказку? Про попа, попадью, попову дочку, попова работника… Не есть ли поп на Руси, для всех русских, представитель обжорства, скупости, низкопоклонничества, бесстыдства?.. По-Вашему русский народ – самый религиозный в мире: ложь! Основа религиозности есть пиетизм, благоговение, страх Божий. А русский человек произносит Имя Божие, почесывая себе задницу… Приглядитесь пристальнее, и Вы увидите, что это по натуре своей глубоко атеистический народ. В нем еще много суеверия, но нет и следа религиозности (в цьому схожість кацапів із стародавніми єгиптянами – Б.Л.)… Религиозность проявилась у нас только в раскольнических сектах, столь противоположных по духу своему массе народа и столь ничтожных перед нею численно…»

М. Костомаров так описував християнство кацапів: «При московських церквах існували т.зв. «братчини», щоб спільно святкувати церковні свята. На тих святкуваннях московити напивалися так, що билися і навіть убивали. Жінки не відставали від чоловіків. Священики пиячили і билися не менше за свою паству. Пиячили і жебраки, сліпці, каліки. На вулицях валялося десятки і сотні п’яних, що часто замерзають на смерть. До того всі жахливо матюкаються. Взагалі в Московії всі матюкаються, навіть жінки, дівчата і діти, простолюд і аристократія. Матюкаються навіть у церкві; навіть священики і ченці».

Датський дипломат, який побував у Кацапії, також констатує, що християнство тут відхилилося в п’янство і розпусту: “Московський митрополит дає за добрі гроші дозвіл продавати біля церкви горілку. Люди біля церкви пиячать, співають сороміцьких пісень і розпутствують” (там же, с.46).

В кацапському збірнику церковних законів “Стоглаве” офіційно задокументовано, що християнство в Кацапії досить сильно відхилилося від стандартів Бога: “Священики завжди п’яні, і в церкві сваряться найогиднішими лайками; навіть б’ються в церкві. А на них і люди рівняються: стоять у церкві в шапках, служби Божої не слухають, навіть глузують з неї; розмовляють між собою голосно, сваряться, вживаючи сороміцьких лайок”.

І. Прижов, який жив у ХІХ столітті, назбирав у кацапських селах тисячі безбожницьких оповідань. Багато жахливих оповідань назбирав І. Родіонов. Коли він видав їх окремою книгою, кацапський уряд оголосив його божевільним (там же, с.46 – 47).

Пиятика і розпусницькі оргії панували і в кацапських монастирях. Салтиков-Щедрін свідчить: “У московських монастирях чоловічих і жіночих було багато всіляких злочинців, які там ховалися під черенечою рясою. Там панували пиятика і розпуста”. Серед кацапів процвітало т. зв. “радєніє”, що також було мінусом християнства початкового рівня. Кацапи називали “радєнієм” збочене релігійне захоплення, яке закінчувалося розпусницькою оргією всіх учасників. Християни-чоловіки, які брали участь у цих дійствах, називалися “бугаями”, а християнки-жінки – “богородицями”. Активну участь у “радєніях” приймало багато аристократів, зокрема дуже активним був цар Олександр І. В Розанов свідчить, що в 1913 році в одній лише Нижегородській губернії “радєли” кілька жіночих монастирів. Не кращою була ситуація в інших губерніях Кацапії.

У ХІХ – ХХ стст. у Богословській академії в Москві існувала студентська “всепьянейшая всешутейшая иерархия”. Кожного року на храмове свято академічної церкви студенти-богослови влаштовували Богослужіння, вагомою частиною якого були оргії і велика пиятика. Ці Богослужіння відбувалися в стінах Троїцько-Сергієвої Лаври і про це знали ректор і інші керівники.

На початку ХХ ст. християнство в Кацапії залишалося на тому ж низькому рівні. Яскравим прикладом цьому є свідчення кацапського письменника Мережковського: “На Великдень 1908 р. я зустрів у Петербурзі на головній вулиці гурт п’яних, що йшли вулицею і кричали: “Христос воскрес … его мать!”.

В часи СССР кацапи взагалі відреклися від християнства початкового рівня і офіційно проголосили Кацапію безбожною державою. Чесність в СССР була божевіллям і самогубством. Дуже важко, а частіше неможливо було чесній людині в СССР зробити кар’єру своїми силами і здібностями в котрійсь із галузей. Місцем чесних людей стали ГУЛАГ, в'язниці, могили. Єдиним способом зробити в СССР кар’єру і часто просто вижити були підлість, аморальність, жорстокість. Ще один кацапський автор писав: „Цар від Бога. Був цар – був Бог. Не стало царя – не стало Бога. Перехід від церкви до повного безбожництва стався так легко, ніби в лазні новою водою змилися” (там же, с.55).

„Ми хотіли зруйнувати всі в'язниці, а побудували тисячі нових. Ми хотіли знищити кордони між народами, а оточили себе китайським муром. Ми хотіли зробити працю приємною розвагою, а запровадили пекельну каторгу. Ми не хотіли проливати ні краплини людської крові, а вбивали, вбивали і вбивали мільйони людей. Ми хотіли збудувати безкласове суспільство, а збудували кастове. Ми хотіли скасувати державу, а розбудували і зміцнили її тисячократно більше, ніж вона була. Ми хотіли повалити царат, а на спорожнілий трон посадили нового царя. Ми зривали з офіцерських мундирів царські погони, а потім запровадили їх знову. Ми ганьбили царське катівство, а запровадили своє тисячократне жорстокіше за царське” – писав про безбожницький СССР один з авторів (там же, с.335).

В той же час лідери кацапської церкви наказували світити лампадки перед образом Й. Сталіна, як перед іконами.

Отже, безбожність в Кацапії, яка часто переплітається з християнством початкового рівня, є передумовою для появи потужного безбожного лідера в Кацапії.

Кацапська церква в повній мірі визнала зверхність держави. Це було оформлено і юридично. У „Своде Законов” написано, що найвища влада в „Русской православной церкви” належить імператорові.

Андрій Боголюбський вигнав 1157 р. єпископа Нестора за те, що він не виконував його наказів.

У 1448 році з порушенням церковних законів князь Василій III сам наставив, а кацапські єпископи самі висвятили єпископа Іова на митрополита. Вселенський патріарх та всі православні церкви засудили це і не визнали Іова за канонічного митрополита.

У православних церквах новонаставлений єпископ давав обіцянку не визнавати митрополитом нікого, крім призначеного Вселенським патріархом. Кацапська церква додала 1458 року до тієї присяги слова: „... – и по повелению государя”, тобто митрополита, призначеного Вселенським патріархом і царем разом. А в 1495 р. змінила на цілковито протилежне: новонаставлений єпископ обіцяв не визнавати митрополита, призначеного Вселенським патріархом, а визнавати лише призначеного кацапським царем.

Кацапський митрополит незаконно коронував 1547 року Івана IV.

Петро І взагалі знищив кацапський патріархат, утворивши на його місці Св. Синод – установа, яка займалась релігією в Кацапії, а посада керівника, одного з міністрів, називалась оберпрокурор Св. Синоду.

Катерина II замурувала 1764 р. живим у Ревельській фортеці митрополита Арсенія Мацієвича за те, що він прокляв тих, хто грабує церкви (Катерина в той час загарбала церковні та монастирські землі в Україні).

Олександр І наказав 1812 р. закатувати архiєпископа Варлама Шишацького за те, що він «противился Его Императорскому Величеству».

В СССР масово знищувались церковні служителі з метою знищення церкви взагалі.

Церква в Кацапії протягом практично всієї історії перебувала не просто під владою держави, а під тотальною владою держави. Чернець Іосиф Волоколамський проголосив кацапську національну догму: «Понеже власть царская от Бога исходит – царь богоподобен есть». Кацапський історик Ключевський писав, що цар Олексій поводився в церкві, як у себе вдома; під час Богослужби ходив по церкві; голосно на всю церкву лаяв священиків брудною лайкою, якщо вони помилялися. У Велику П'ятницю на Богослужбі в катедральному соборі лаяв нецензурною вуличною лайкою самого патріарха Нікона. Патріарх не протестував.

Володимир Соловйов говорив про владу держави над кацапською церквою наступне: «Наша московська церква віддала себе беззастережно на послугу державі, щоб мати від держави запоруку свого існування і пільг. Вказані в державних карних законах способи примусу та насильства – це властиво єдина зброя, якою наша церква бореться з відступниками та іншою вірою. Крихка і сумнівна єдність нашої церкви тримається лише насильством і фальшем, що їх наша держава не лише визнає, а й сама робить. Наприклад, підробляє документи вигаданого церковного Собору, або переклади документів Вселенських Соборів. Уся оборонна і наступальна діяльність нашої церкви – це суцільне шахрайство, фальш і брехня, що чиняться безкарно, під захистом державної цензури, яка дуже пильнує, щоб хтось не відкрив тих шахрайств... Наша московська церква визнає саму засаду зверхності держави над церквою і потребу державного керування церквою. Ця засада і записана в державних і церковних законах».

Кацапська церква в усі часи була таємною державною поліціянткою, і кацапські патріархи, митрополити, єпископи веліли священикам виказувати чи то поліції чи то НКВД-КГБ таємну сповідь своїх парафіян. «Під рясою священика погони КГБ» – співав у одній зі своїх пісень кацапський співак Ігор Тальков. Отже, кацапські єпископи свідомо порушили закон Бога, наказуючи священикам виявляти таємницю сповіді. Так низько не падала жодна церква в світі.

Наскільки сильно переплітаються в Кацапії держава і церква? Бердяєв говорив, що кацапський шовінізм у кацапській церкві – це суто кацапська національна прикмета, що кацапська церква насичена кацапським шовінізмом від гори до низу і в минулому, і в сучасному (там же, с.53). З приводу 30-ої річниці комуністичної влади патріарх Алексій Семанський написав 1947 р. таке «послание»: «Скріпімо наші молитви за Русскую державу, за її законну владу на чолі з її мудрим вождем, якого сам Бог обрав і призначив вести нашу батьківщину шляхом добра і слави» (там же, с.53). Штучні голодомори, репресії, ГУЛАГ – це для кацапської церкви «шлях добра і слави». Про те, що християнство початкового рівня в Кацапії переплітається з безбожністю, говорив В. Салтиков: «Московська церква наскрізь переповнена цілковито чужими християнству, поганськими і навіть безбожницькими тенденціями».

Кацапи, які належать до новітніх релігійних організацій, також працюють на спецслужби Кацапії. Це підтверджують слова керівника п’ятидесятників Кацапії єпископа Сергія Ряховського про порушення їхніх прав. В інтерв’ю агенству “Інтерфакс” він сказав, що “порушення прав протестантів на які вони скаржаться в ряді регіонів країни, може підігріватися з-зовні для досягнення чиїхось політичних цілей. Хтось свідомо підігріває пристрасті, щоб протестантизм протиставити православ’ю, щоб зробити протестантів “п'ятою котоною”, інструментом Помаранчевої революції... будь-які подібні провокації приречені на провал, тому що російські протестанти – патріоти своєї країни, люди, які особливо поважають російську владу” (29). Це було сказано в той час коли багато кацапів, які належать до новітніх релігійних організацій, заявляють про порушення їхніх прав.

Отже, майже в усі часи кацапська церква служила чи то КГБ чи то державі, це мало системний характер. Якщо завтра кацапська церква отримає наказ проголосити когось святим, це буде зроблено. Чи месією.