„Россия, Россия, Россия – мессия грядущего дня”
(А. Бєлий).
Серед кацапів в усі часи панували настрої, що невдовзі гнила Европа і весь світ загине, а кацапський народ, „народ-богоносець”, буде виконувати свою місію, місію спасителя світу. Так твердили кацапські політичні письменники в усі часи: до XVII ст., протягом XVII-XIX ст., протягом всієї історії СССР («гнилий капіталістичний Захід невдовзі мав загинути, а СССР – врятувати світ»), в сучасній Кацапії вустами головного героя кацапського фільму «Брат». Месіанські ілюзії кацапів мають системний характер.
Кацапська національна доктрина кардинально відрізняється від европейських. Якщо в доктринах европейських країн відображено бажання процвітання для своєї країни, то кацапи прагнуть панування над іншими народами. Англійська доктрина – «Британіє, пануй на морях!», німецька – «Німеччина понад усе!», французька – «Живи, Франціє!», кацапська – „Москва – III Рим, Москва – III Інтернаціонал”.
Кацапам потрібно було ідеологічно обґрунтувати особливе призначення Кацапії в світі. Для цього вони перекручували історичні факти, вигадували «історичні» документи.
Ключевський говорив: „Рік 1169 треба вважати за рік народження Московської держави. Того року князь Андрій Боголюбський, зруйнувавши Київ, заснував нову столицю Владімір, і нове велике князівство – Суздальське. В особі князя А. Боголюбського московити вперше виступають на історичну арену”.
Ідеологічний підйом Москви, як третього Риму звершив Ватикан, який запропонував Івану ІІІ шлюб з Зоєю Палеолог, сподіваючись, що Москва звільнить Костянтинополь і визнає зверхність Ватикану. Перед тим папа Пій ІІ пропонував султану перейти в католицтво, аргументуючи це тим, що той незаконно, через завоювання, заволодів Бізантією, але якщо перейде в католицтво, то папа надасть йому титул і корону імператора греків і Сходу.
З Риму виводить Кацапію кацапська пропаганда. Псковський чернець Філофей створив у 1524 році кацапський міф „Москва – III Рим", який оправдовує кацапський імперіалізм – „Москва – III Рим, а четвертому не бывать”. Обманом доводилась спадкоємність Кацапії від Риму. Аввакум, інший відомий кацапський церковний діяч, говорив: „Москва всему свету голова”. Кацапські історики стверджують: “Шлюб із Софією Палеолог зробив Івана ІІІ спадкоємцем прав бізантійських імператорів, а православна московська держава – після завоювання Візантії турками – стала вождем і основою всього православного світу і всього слов’янства”. Турки завоювали Костянтинополь у 1453 році, а Палеологи жили в Римі, тобто їхні права фактично вже не значили нічого. Перед шлюбом Софії Бізантії вже не існувало 19 років. Крім того, Софія не мала ніяких династичних прав навіть теоретично. Їх успадкував брат останнього імператора Костянтина Палеолога – Фома Палеолог. Фома мав двох синів і двох доньок. Згідно з бізантійськими законами права успадковують тільки чоловіки і ніколи – жінки. Старша за Софію дочка, Єлена, вийшла замуж за сербського володаря, але ніколи серби не заявляли свої права на Бізантію. Син Фоми Палеолога, Мануїл, втративши надію повернути престол, перейшов у іслам і отримав державну посаду в Туреччині. Згідно з законами Бізантії спадкові права перейшли до другого сина – Андрія. Він хотів звільнити Костянтинополь, тому шукав монарха, який би це зробив, пропонуючи продати імператорські спадкові права. Спочатку запропонував своєму швагрові Івану ІІІ, але той не захотів платити за порожній титул. Через десять років, не знайшовши іншого покупця, знову запропонував Івану ІІІ, але за меншу ціну, а той знову відмовився. У 1494 році Андрій продав спадкові права на Бізантію французькому імператору Карлу VІІІ і той додав до своїх титулів ще й «Імператор Сходу». Він не визволив Костянтинополя і Андрій продав свої права на Бізантію вдруге в 1502 році іспанському королю Фердинанду Католику. Отже, кацапи не мають прав на Бізантію, і теорія про Москву, як третій Рим, є суцільною фальсифікацією.
Яку мету переслідують ідеологи цього міфу? Оправдати імперіалізм Кацапії. Ця теорія використовувалась Кацапією в зовнішній політиці від XVII до XX ст і використовуватиметься надалі. Від бізантійських імператорів – до Риму, від Риму – до імперії Олександра Македонського, до якої належала Мала Азія та Індія. Загарбати Індію не проти і зараз багато кацапських політиків, а планував це ще Петро І. І так до світового панування. З Риму кацапи не взяли культури, але взяли імперську ідею і бажання, щоб всі скарби світу стікались в Москву.
Про мету ідеї «Москва – ІІІ Рим» Бердяєв говорив наступне: «Національне месіанство московитів завжди мало і тепер має форму апокаліптичну. Доктрина «Москва – ІІІ Рим» привела маленьке Суздальське князівство до імперії, що займає одну шосту суходолу нашої планети. Московське месіанство – Москва – ІІІ Рим – тепер втілилося у ІІІ Інтернаціонал, що створив міф про священне царство міжнародного пролетаріату. Але в цім міфі бачимо пику московського народу. Бачимо ототожнення ідеї міжнародного пролетаріату з месіанством московського народу» (там же, с.286).
Ким же були римляни від яких виводять свою державу кацапи? «Нікіфор відмовився надати мені шанс відповісти йому і додав, прагнучи дошкулити нам: «Ви не римляни, ви ломбардці!». Він збирався провадити й далі і махнув рукою, аби я мовчав, Але мене вже прорвало. «Це загальновідомий історичний факт, – виголосив я. – Ромул, що від його імені пішла назва римлян, був братовбивцею і син блудниці – тобто народжений у незаконному шлюбі; він заснував кишло для неплатоспроможних боржників, забіглих рабів, убивць та інших карних злочинців. Він давав притулок усім переступникам, згуртував їх і назвав їх римлянами. Гарна ж та аристокротія, від якої ви, імператори… походите! Зате ми – а під нами я розумію ломбардців, саксонців, французів, лотарінжців, баварців, швабів, бургундців, – ми так зневажаємо римлян, що, розгнівавшись на своїх ворогів, нам досить проказати лиш одне слово: «Римлянин!», бо в нашій мові це єдине лайливе прізвисько обіймає всю гаму ницості, боягузтва, пожадливості, занепаду, нещирості та всіх інших нечесть» (20, т.2, с.185-186).
Потрібно відмітити, що кацапи справді споріднені з римлянами – і одні, й другі походять від єгиптян, але кацапи не є спадкоємцями римлян.
Під месіанством кацапського народу в усі часи приховувася імперіалізм. Це блискуче демонструє вислів одного з кацапських церковних діячів, який під прагненням захистити святі землі маскував прагнення просто їх завоювати. Архієпископ Антоній (Храповицький) у 1916 році писав: «в Сірії і Палестині православних християн в двох патріархіях всього тільки 500 тис., майже всі вони араби. Звичайно, потрібно також оберігати і їх мову, і їх приходські общини, але не можна перешкоджати поселенню там російських землеробів і ремісників, очищаючи для них і пустелі і магометанські поселення, які, зрештою, і самі почнуть швидко ставати пустими під російським володінням. Якщо це буде зроблено, то не мине і десяти років, як вся Палестина і Сірія перетворяться на Володимирську чи Харківську губернію. Народ наш так і ринеться поселятися в країну, де жив наш Спаситель, його Пречиста Мати, Апостоли, пророки і мученики. Там буде вже місце для чисто російської культури, для російської мови, для російської торгівлі і промисловості… Пустинна місцевість знову буде процвітати, як земля, «що тече медом і молоком»… Ось тоді зі всією силою пробудиться російська самосвідомість; наука і поезія сповістять світу про почуття і молитви російської душі, і виконаються очікування останніх Рюриковичів і перших Романових про те, що Московському царству бути Третім Римом, а Четвертому Риму не бути» (18, с.285).
Прагнення Кацапії володіти світом зафіксували декабристи у своїй політичній програмі. Деякі з її пунктів наступні:
Москву кацапи вважають «святим» містом. Кацапська свята (схімонахіня Макарія (Артем’єва)) говорила: «Москва – місто святе, тільки люди в ньому погані» (18, с.422). Поняття святості у кацапів не таке, як у інших народів.
Кацапська церква також прагне панування над іншими церквами. До цього вона йде, не звертаючи увагу на потребу дотримння законності у всіх діях. Неканонічним було створення московського патріархату. Однак кацапи вимагали від патріархів визнати московський патріархат першим серед усіх патріархатів. Кацапи прагнуть зробити московського патріарха Вселенським, підпорядкувавши йому всі православні церкви. Не раз такі спроби робились і в XX ст. Павло Штепа у своїй праці «Московство» детально описав історію намагань Кацапії знищити Костянтинопольський патріархат, щоб перенести вселенський патріархат до Москви.
Щоб надати ваги своїй церкві, масово канонізовувались святі, які, як пізніше виявлялось, були дуже далекими від святості (так, святий патріарх Іоаким закатував 1685 року 90 невинних людей, а між ними і священиків та ченців, бо хотів загарбати їхні маєтки). Якщо українська церква за 600 років канонізувала 22 святих, то кацапська канонізувала лише за два роки 39!!!
Щоб підтвердити право Москви на Костянтинополь і, відповідно, на всі церкви і весь світ було вигадано міф про “шапку Мономаха”. Але якщо зняти хутро і хреста, стає зрозуміло, що “шапка Мономаха” є монгольським виробом.
Фальсифікація «месіанської» історії Кацапії підтверджується і тим, що передачу царських клейнодів бізантійським імператором Костянтином київському Володимирові Мономахові було намальовано в московському Успенському соборі. Однак кацапи допустили грубу помилку, яка демонструє, що вся ця історія є суцільною фальсифікацією: поставили 988 рік, тобто час Володимира Святого, а не Володимира Мономаха.
В усі часи самі різні кацапські діячі висловлювали впевненість у величі Кацапії і її ролі “рятівника світу”.
Данилевський говорив що “в Московії твориться новий суспільний і господарський лад, що приведе людство до щастя. І всі слов’янські річки зіллються в одне велике московське море, що затопить усю Европу” (22, с.284). Цей же московський «пророк» говорив про «місію» Кацапії: «Після Ізраїля і Бізантії московський народ був третім народом, обраним Богом, на рятівника людства» (там же, с.300).
«Велич» Кацапії і її імперіалістичні прагнення пафосно описував Ф. Тютчев: “Над величезними руїнами Заходу підноситься, мов святий ковчег, ще більша Московія. Хто посміє сумніватися в її Божественному покликанні? Москва, Петербург, Костянтинополь – це святі міста Росії. А її межі? Майбутнє відкриє сім морів, сім великих рік. Від Нілу до Неви, від Ельби до Жовтої ріки, від Волги до Євфрату, від Гангу до Дунаю – це Росія. Росія вічна…” (там же, с. 345-356).
Кацапський шовініст Погодін так говорив про месіанство Кацапії: “Моя Батьківщино! Тобі єдиній приречено укоронувати поступ людства і встановити справедливість у всьому світі. Хто може зрівнятися з нами московитами? Кого ми, московити, не можемо примусити скоритися нам? Чи ж не в наших, московських руках перебуває доля всього світу?” (там же, с.284).
Ф. Достоєвський писав про зіткнення Кацапії з Европою: “Буде жахливий, великий бій, багато крові людської проллється. Та найістотнішим у тому буде те, що він розв’яже тисячолітню справу католицтва: волею Провидіння його місце займе московське православ’я” (22, с.283-284).
Вустами свого героя Ф. Достоєвський говорив: „Сучасна Европа – це суцільний цвинтар. Німеччина? Мертвий народ без майбутнього. Франція? Вона сама себе знищить, і нема за чим шкодувати. Величезне повстання бідноти скоро вибухне в Европі. І обов'язок Московії – врятувати Европу московською силою і московськими ідеями. Московський мужичок, легендарний Микула Селянинович зоре европейський цвинтар і засіє його новим московським насінням. Москва ще не стала III Римом, але настане час і на це, бо ж світ не може існувати без Риму... А єдиний у всьому світі народ, що має оновити і врятувати світ і якому єдиному дано ключі життя і нової віри, – це народ-богоносець московський”. А в іншому місці він писав: „Кожний великий народ вірить, мусить вірити, коли хоче бути великим, що лише він має правдиву ідею, як рятувати людство. Він мусить вірити у своє призначення вести інші народи до остаточної мети людства. Таким народом, безперечно, є народ московський, бо ж усі його думки простують до світового об’єднання. Московська ідея готує всьому світові оновлення. Та щоб таке сталося, треба, щоб політична вищість московського народу над усім слов’янським світом стала незаперечним фактом” (там же, с.284). Кацапи вірять, що призначення Кацапії – врятувати світ. Достоєвський говорив, що вселюдськість є національною рисою кацапа. Чернишевський стверджував, що кацапи ніколи не були завойовниками, як, наприклад, монголи, кацапи завжди були рятівниками інших народів.
Вище було наведено слова Маркса, що тактика Кацапії у прагненні завоювати світ постійно змінюється. Довгий час, щоб оправдати свій імперський похід, Кацапія пропагувала панславізм. Кацапія позиціонувала себе “спасителем” слов’янських і православних народів. Тойнбі говорив про антикацапські настрої в некацапських правосласних країнах наступне: “...що ближче ці вестернізовані неросійські народи знайомились із Росією, то ясніше бачили, яким украй тонким шаром західної палітури покрив Петро I Росію. “Пошкребіть росіянина і знайдете татарина”... “пригноблені християнські народи”, оборонцем яких намагалась утвердити себе Росія, дедалі краще пізнавали російську натуру” (20, т.2, с.152-153).
Кацапські діячі часто протиставляли месіанську Кацапію Богові. Так, В. Бєлінський – у листі до М. Гоголя та в статтях доводив, що глибоке безбожництво кацапів є запорукою великої майбутності Кацапії.
В епоху комунізму кацапи також заявляли всьому світу про особливе призначення Кацапії вести інші народи до всесвітнього добра.
Кацапи одержимі месіанськими мареннями. Якщо завтра світ опиниться перед великими викликами, на які він не в силах буде дати відповідь, Кацапія знайде багато підстав „рятувати” світ.
| повернутися на головну сторінку |
|