БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Кацапський лідер в екстремальних умовах, щоб „врятувати” маси не буде рахуватись із правами особистості. Як кацапи віднесуться до цього? Нехтування особистістю в Кацапії, – це випадкові моменти в історії Кацапії, чи воно має системний характер? Вся історія Кацапії демонструє, що це суспільство є психологічно кочовим і приниження особистості там є звичайним явищем.

Найпоширенішою формою організації селян в Кацапії є община (колхоз в СССР). Особиста ініціатива в Кацапії завжди каралась. Державна влада звільнила кацапів від обов'язку думати, планувати, започатковувати щось. Президент Путін навіть сказав, що приватних підприємців можна нагороджувати за їх ініціативність (настільки невеликою є кількість таких людей в Кацапії). Для кацапів такий стан є природнім.

Спроби дозволити людям думати самостійно, як показує практично вся історія Кацапії, наштовхувались на величезні перешкоди. Так, у 1824 р. Британське Біблійне Товариство видало Біблію не церковно-слов’янською, а звичайною мовою, щоб було зрозуміло простим кацапам. З цього приводу архієпископ Фотій і міністр освіти М. Шишков писали цареві Миколі І таке: «Британське Біблійне Товариство має своєю метою валити трони, Церкви, закони, державний лад, набоженство, щоб запровадити світову республіку. Ретельне дослідження діяльності того товариства показує цілковито ясно і безпомилково, що переклад Біблії з церковно-слов'янської мови на мову романів та театру зробило те Товариство задля того, щоб захитати основи нашої держави, щоб поширити безбожництво, щоб запалити громадянську війну, щоб зробити революцію в нашій державі, щоб знищити суспільний лад» (22, с.53).

В. Соловйов говорив про приниження особистості в Кацапії: «Ми, московити, вважаємо великим злочином сумніватися у праві держави робити з нами все, що вона захоче».

Іноземців, які в різний час жили в Кацапії також вражало придушення особистості в Кацапії.

Антіохійський патріарх Макарій III був 1654 – 1656 рр. у Москві. З ним перебував його писар Павло Алепський. Його опис життя кацапів XVII ст.– це опис життя СССР у XX ст. Покинувши Кацапію він написав: «Дякую Тобі Боже, що ми знову у Країні Козаків. Два роки, що ми прожили в Московії, наші уста були замкнені на колодку, наш розум у в’язниці. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трішечки вільним. Ми там забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком слідкували московити».

Один з австрійських послів так описував Кацапію і відношення до особистості в Кацапії: “Вся московська нація є в найгіршому рабстві. Всі і кожний без різниці стану, разом з міністрами є рабами. Найвищі вельможі підписують свої листи до царя «твой холоп и раб Ивашка или Петрушка» і т. п. Якщо хтось підписав би Іван чи Петро, то втратив би життя. Московити переконані, що вся їхня країна з усіма багатствами і з усіма людьми є приватною власністю царя, і він має божеське право робити, що захоче, з маєтками і людьми. Московити не мають найпростіших моральних засад. Вчитися від чужинців бодай пристойної поведінки не хочуть, уважаючи свою найліпшою. Ця нація, народжена і вихована в рабстві, скаженіє, коли хоч трохи послаблюється деспотія царя. Москвити покірні лише тоді, коли загнуздані і в ярмі… Вищі стани, хоч і самі раби, поводяться з нижчими, як з рабами. Не мають найпростішої культури, московити вважають ошуканство за найбільшу мудрість. У брехні вони не знають ні меж, ні найменшого сорому. Звичайнісінькі людські чесноти такі чужі, незрозумілі московитам, що вони підлість уважають за високу чесноту… Цей народ ненавидить волю, протестує, якщо йому накидають її. Якби якийсь цар царював так, як королі в Европі, тобто керував би державними справами, не втручаючись у приватне і громадське життя своїх громадян, то московити такому не корилися б і напевно вбили б… Московські вояки з власної волі, без наказу люблять жорстоко знущатися, катувати в’язнів. У Московії завжди і всюди можна за невеликі гроші знайти брехливих свідків, що заприсягнуться на хресті та Євангелії в церкві. Навіть у турків нема такого гидкого лакузтва перед вищими і такого жорстокого знущання з нижчих, безборонних” (там же, с. 312).

Вище було продемонстровано походження кацапів від єгиптян, і цікаво, що менталітет кацапів, як народу, не змінився за ті тисячоліття, що минули від того часу, як їхні предки залишили Єгипет і опинилися на території нинішньої Кацапії. В одному з єгипетських текстів єгиптяни описуються наступними словами: “І не намагайся бути з єгиптянином нарівні, він завжди вважатиме тебе або нижчим за себе – й тоді поводитиметься з тобою нечемно, або вищим – й тоді ставитиметься до тебе з великою пошаною, яку слід сприймати, як належне” (9, с.36). Якщо змінити слово “єгиптянин” на слово “кацап”, то зміст тексту не зміниться – кацапи залишилися такими ж, якими були їхні предки в Єгипті.

В усі часи деспотичну верхівку в Кацапії вважали справедливою: тисячі кацапських партійних лідерів і мужиків в СССР, засуджених владою на розстріл, кричали перед смертю: «Да здравствует советская власть». Кацапи плакали коли помер Іван Грозний, який масово їх знищував, і плакали за Сталіним, який знищив незрівняно більше.

Відношення до особистості в Кацапії епохи СССР вдало описав М. Михайлов: “Homo Sovieticus? – Він не лише беззастережно, але й щиро сприймає все, що проголосить політбюро КПСС за правду, і вважає злочином не виконувати те. Він несвідомий свого єзуїтства, що його Достоєвський змалював у постаті Єркєля, і тому, “Homo Sovieticus” сердечний, навіть порядний у приватному житті, але в ім’я “вищих ідей” здатний на найганебнішу підлоту. Він не здатний думати власним розумом і тому тужить за зверхником, щоб той йому наказував. “Homo Sovieticus” не може уявити служіння ідей інакше, як служіння особі. Незліченні сталіністи і були тими Єркєлями, що здійснювали це його душевне прагнення. Він жахається навіть наказу виявити власну волю. Цей духовний раб не може, хоч би й хотів, жити без зверхника, пана… Йому надто тяжко нести відповідальність, а значно легше вірити, що людина залежить від суспільства. Він хоче жити в отарі. “Homo Sovieticus” щиро вірить у власну брехню. Він свідомо закриває очі на все, чого немає в його світогляді. Він, як дитина, вірить, що лише техніка розв’яже всі нещастя і принесе щастя всьому людству. Всіх філософів людства він має за дурнів, або за запроданців капіталізму” (там же, с.322-323).

Людина в Кацапії завжди прирівнювалась до гвинтика, який легко можна замінити, тобто убити, щоб добре працювала вся система.

Міжнародна слідча комісія підрахувала, що за 25 років в СССР загинуло 60 мільйонів людей, не враховуючи вбитих на війні 1939-1945 рр. (22, с.64).

Маси людей були гарматним м’ясом під час майже всіх воєн Кацапії. Про кацапський народ Михайло Булгаков говорив: “Не народ, а худоба, хам, дика орда душогубів, злодіїв” (там же, с. 344).

При всіх тотальних злочинах проти людства, Кацапія намагається виглядати чистою. Часто ці намагання є невдалими. Всі спроби СССР на Нюрнберзькому процесі вставити пункт про масове знищення поляків у Катині до звинувачення проти німців зазнали невдачі. Після розпаду СССР було відкрито матеріали секретних архівів і офіційно визнано, що поляки були розстріляні органами НКВД за прямою вказівкою з Москви.

Один з в’язнів сибірських таборів так говорив про мільйонні жертви в Кацапії: “Петро І вигубив багато людей, будуючи Петербург на болоті. А хто тепер журиться тими жертвами? А вся нація пишається тепер тримільйонною столицею імперії. Тепер будують залізницю від Уралу до Камчатки. Розбудовують величезну промисловість у сибірській тайзі, у вічно мерзлій тундрі. Кілька мільйонів людей терплять великі муки на тих будовах і помруть там. Але колись мільйони людей добре житимуть у Сибіру, і тоді хто журитиметься померлими піонерами? Влада СССР не є короткозорою і боязкою, і добре вона робить, що ціною мук і передчасної смерті мільйонів теперішнього покоління будує щастя мільйонів майбутніх поколінь” (там же, с.329).

Кацапи в усі часи хотіли мати сильну владу, точніше деспотичну, яка, можливо, буде повністю принижувати особистість, аби тільки в Кацапії був порядок. Один з авторів так пояснював причини успіху Сталіна: “причини успіху Сталіна лежать не в його характері, здібностях, знаннях, а в характері, світогляді, духовності самого московського народу, всіх його станів. Московити всією душею прагнули повернутися до старих, звичних і єдино зрозумілих їм традицій та шляхів своїх царів. Сталін це їм дав, і тому став царем... Величезні культурні, господарські, політичні, суспільні зміни сталися в усьому світі, отже і в Европі, тобто перед самими дверима Московії. А Московія залишилася, як і століття перед тим, культурно, господарче, суспільно і політично тією самою, що й століття тому, тобто потворною, садистичною, жорстокою, морально й фізично брудною, світоглядно запекло сектанською, з ненавистю до всіх чужинців і чужих культур, відгороджена нездоланним муром від усього світу, рабською і деспотичною, без найменших залишків будь-якої волі, свободи, безбожницькою, загарбницькою, цинічно брехливою” (там же, с. 322).

Кацапська пропаганда часто говорить не про приниження особистості, а про рівність. “Метою московської революції була насамперед і понад усерівність. Повна і загальна рівність! Хоч би рівність голодної смерті, аби рівність. А воля була лише засобом московської революції, щоб досягнути тієї рівності. Воля ніколи не була метою московських поступовців” (там же, с.333). Але хоч проголошувалась 100% „уравниловка” (напиклад в 1917р., щоб професор і мужик мали однакову платню), реально розрив між верхівкою і низами у всі часи був величезним.

Кацапський письменник М. Шивірєв відкрито говорив: „Зміст, суть минулої історії московського народу і завдання майбутнього є у приниженні особистості” (там же, с.296)

В часи президентства Єльцина кацапи втомились від кацапської форми демократії і свободи, і більшість вітала прихід “сильного” президента Путіна.

Час від часу в кацапських ЗМІ з’являються повідомлення про масові побиття міліцією кацапів в різних містах Кацапії, наприклад масове побиття міліцією населення міста Благовещенськ в грудні 2004 року. Це говорить про те що в Кацапії досі живі традиції опричнини Івана IV.

Кацап В. Бєлінський говорив, що народ такий такий дурний, що не знає, де його щастя, що треба його тягти силою до щастя. В Кацапії можна очікувати лідера, сильнішого за Івана Грозного чи Сталіна. Коли він почне “тягнути народ до щастя”, “наведе порядок”, то кацапів не будуть хвилювати поява нового ГУЛАГу і нових багаточисленних жертв.

Часто кацапи рабство називають щастям. Один з кацапських письменників у фантастичному романі про XXVI століття описав єдину світову державу зі столицею в Москві. Він писав: “Як рух нерозривно пов’язаний зі швидкістю, так і свобода нерозривно пов'язана зі злочином. Не можна відокремити швидкість від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити самий рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. Отже, щоб знищити злочин, треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не робить злочину. Ми, московити, обрали щастя без свободи і тому переможемо. Немосковити обрали свободу без щастя і тому будуть переможені” (там же, с.83-84). Витоки кацапського бажання рабства, а не свободи – в Єгипті, звідки вони походять. Єгипет у Біблії – символ рабства і гріха.

Багато видатних кацапів щиро шкодували, що вони були народжені в Кацапії. Іван Бунін, перший кацапський письменник, що отримав Нобелівську премію, писав у своїх “Воспоминаниях” про життя в Кацапії: “Щодо духовності, моралі та інтелекту, то московське освічене суспільство – це зборище руйнівників, блюзнірів, духовних волоцюг, розумових шахраїв, моральних розпусників, безсоромних брехунів, простацьких хвальків і дикунів. Але всі вони – зарозумілі аж до посміховиська. До цього, вибачайте, “суспільства”, належать також і моральні та розумові, сифілітичні пришелепи, бевзі, виродки, напівбожевільні, істерики, цинічні моральні і фізичні повії обох статей. І ось це гидке, макабристичне болото маємо ми, московити, за свою духовну, культурну і розумову еліту, за передовий авангард нової Московії. Тьфу!” (там же, с.344-345).

Подібні слова говорив про життя в Кацапії і Аксаков: “Ох, тяжко жити в Московії, в цьому смердючому середовищі фізичного і морального бруду, підлоти, брехні, крутійства, злодійства хлібосольних хабарників, гостинних шахраїв, добрячих падлюк, побожних розпусників. Чого ж можна сподіватись від народу, який створив і втримує такий суспільний лад, що в ньому мусите перейти через болото брехень і підлоти, щоби дійти до законності” (там же, с. 345).

М. Ю. Лермонтов їдучи на Кавказ, назвав Кацапію “країною рабів”:

Прощай немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ.

В. М. Боткін говорив про свою приналежність до кацапського народу: “І знати не хочу звіреподібну пародію на людей, і вважаю для себе великим нещастям, що народився в Росії (так кацапи називають Кацапію). Адже вся Европа… дивиться на Росію, майже як на людоїда. Я не раз відчував сором, що належу до дикої нації”.

Чаадаєв говорив про кацапів, що їх історична місія полягає в тому, щоб показувати іншим народам, як не потрібно жити.

Визначний композитор М. Глінка, остаточно покидаючи 27 квітня 1856 року Кацапію, на кордоні виліз з ридвану, плюнув на землю і сказав: “Бодай мені ніколи більше не бачити цієї гидкої країни і її людей” (там же, с. 345).

В усі часи в Кацапії приховувався справжній стан речей, деспотизм називався порядком, чорне називалось білим, а біле – чорним. Один з авторів так писав про це: “У московському словнику всі слова обернені навиворіт: правда називається брехнею, а брехня правдою; неволя називається волею; поліційне залякування – демократією; загарбання – визволенням; політбюро КПРС – світовим пролетаріатом і т. п.” (там же, с.323).

Нівелювання особистістю в Кацапії носить системний характер. Нехтування особистісю в Кацапії демонструє, що це суспільство є психологічно кочовим. Безбожний лідер, про якого говорить Апокаліпсис, який буде найсильніше принижувати особистість, буде називатись “найсправедливішим правдолюбом”. Приниження людських мас і їх покору відомий кацапський діяч М. Погодін називав “єдиномисленням”. Воно, за його словами, може зцементувати Кацапію і зробити лідером усього світу.