БОГДАН ЛИСИЦЯ. БОГИ.

Після Потопу (приблизно наприкінці IV тис. до Р.Х. – на початку ІІІ тис. до Р.Х.) Атирас зі своїм народом мешкав у Північному Причорномор’ї. Річка Дністер, яку часто пов’язують із початком Трипільської культури, в найдавніші часи носила його ім’я – Атирас. В сім’ї Атираса, свого наймолодшого сина, проживав свої остані роки Яфет, прабатько всіх европейських народів. В епоху Трипільської культури народ Атираса поширився на великій частині території тогочасної України (від Слобідської України до Словаччини і від Чернігівщини до Чорного моря і Балкан, в Тракії).

Трипільська культура була найдавнішою землеробською культурою світу. Однією з найдавніших рослинних культур, яку почали вирощувати, було жито – назва походить від слова «життя». В Україні багато давніх пам’яток, пов’язаних саме із землеробством. Кам’яна Могила в Приазов’ї є унікальною і однією з найдавніших в світі пам’яток, пов’язаних із землеробством; на скельних малюнках зображені тури у ярмах, запряжені в плуг.

Цей же народ називали аріями. Своїх предків цей народ ототожнював із сонцем (від слів «уру/яр»-світлий/сонячний). Оскільки предків вони шанували дуже сильно, то й сонцю і світлу взагалі у своїх космогонічних поглядах відводили дуже велику роль. Назву «арії» відносно нащадків Тираса, що жили на території Скіфії вживали ще в IV ст. по Р.Х. (наприклад, цю назву вживав Єпіфаній, єпископ Констанський (бл. 314-367 рр.)).

Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Від тих часів ця пошана у великій мірі лишилося в культурі і побуті українців до сьогодні. Наприклад, слово “зять” походить від слова “взять”. Це означає, що якщо сьогодні хлопець обирає собі наречену і бере її собі за дружину, то в ті часи було звичайним явищем, коли дівчина або її батьки, обирала собі нареченого і брала собі його за чоловіка. Цікаво, що ще в позаминулому сторіччі на Україні існував звичай, згідно з яким дівчина могла прийти додому до хлопця, який їй подобався, сказати йому і його батькам, що вона хоче вийти за нього замуж і в 99% випадків так і ставалося (відмова хлопця в такому випадку вважалася для нього і його сім’ї великою ганьбою).

У період розквіту Трипільської культури між 3000 і 2400 рр. до Р.Х. кількість населення тут зросла до близько 1 мільйона чоловік, величезною була і кількість поселень. Це була одночасно міська і сільська культура. Великі міста сягали більше 100 гектарів, в містах будували двоповерхові будинки. Саме в Україні були найбільші міста стародавнього світу, зокрема поселення Тальянки площею 450 гектарів було в чотири рази більшим за Бабилон. Посередині міст були площі, від яких в усі сторони колами розходились будівлі із садами. Посередині майданів будували один-два будинки для зборів громади. Стіни будівель часто розписували. Першими металевими виробами, які знаходять в пам’ятках Трипільської культури, були невеликі сокири або долота. У могильнику Міківському, який відноситься до періоду енеоліту знайдено золоту підвіску. В післяпотопному світі вперше після Кавказу саме в Стародавній Україні почали обробляти метали. В Кападокії і Атлантиді (їх заселили вихідці із Стародавньої України) ця галузь найбільше розвинулася і звідти поширилася в інші частини світу.

Населені пункти від маленьких сіл до великих 50 000 міст не мали укріплень. Ще були свіжими в пам'яті народів події, пов'язані зі Світовим Потопом, і не було воєн. Вільних земель було дуже багато і люди тільки розселялись по Землі після Потопу.

В той же час інші народи (окрім давніх іберійців і мушків) жили в кам’яному віці. Вони жили із збиральництва і полювання на диких тварин, харчувалися чим доведеться і нерегулярно. Будучи переобтяженими постійними думками про їжу, вони просто не могли думати про культуру і розвиток. Трипільська ж цивілізація активно розвивалася і впливала практично на весь світ.

ПРОМЕТЕЙ.

Від своїх нащадків патріарх Перун потрапив і в давньогрецьку міфологію під іменем Прометей.

Давні греки вказували, що Прометей був сином титана Япета (Яфета), батьком Девкаліона/Ноя. В даному випадку в якийсь час відбулося спотворення первісної інформації. В Найдавніші часи цю інформацію передавали наступним чином: Прометей був сином титана Япета, чиїм батьком був Девкаліон.

Прометей був Титаном. Згідно з грецькою міфологією, саме цей наймолодший син допоміг Яфету здолати титанів (в даному найдавніші греки мали на увазі великі сили природи, хоча з часом слово “Титан” поширилося на багатьох патріархів людства) і здобути владу над світом. В найдавніші часи словом “титани” варвари-греки називали тільки народ Атираса, який створив Трипільську культуру і дочірні їй культури. Слово “титани” в той час мало значення “велетні”. З часом цим словом стали називати взагалі багатьох патріархів людства.

Прометей/Тирас жив і діяв у Північному Причорномор’ї, тобто на території Давньої України. Згідно з грецькою міфологією, на Кавказі він викрав вогонь і приніс у тростинці своїм рідним (відгомін стародавнього способу добування вогню тертям шматків дерева). Він навчив людей видобувати і обробляти метали (насправді саме це вміння він викрав на Кавказі, а не вміння добувати вогонь – на Кавказі нащадки Тувала, давні грузини, вперше почали обробляти метали). Слово “тувал/тур” має безпосереднє відношення до Бога, і ковальство вважалося справою Богів, тому народ Тувала в міфі названо богами. Греки називали Прометея/Траса богом ковальства Гефестом; ім’я Гефест, як і назва “гети”, є варіацією імені Атирас.

Прометей-Тирас дав науку про числа і відкрив мистецтво письма – Тойнбі припускав, що саме від Мінойського суспільства, тобто пеласгів/етрусків/русів, сірійське могло запозичити свій алфавіт (20, т.1, с.39). В Кам’яній Могилі збереглися найдавніші в світі зразки людської писемності післяпотопного світу.

Також Тирас/Прометей перший приручив тварин і запріг до воза коней. Це підтверджує назва “тавро”, яка означає знак власності і ставиться розпеченим металом на тілі тварин. В найдавніші часи, коли народи перебували в стані глибокого варварства, арії розводили тварин і ставили них тавра. Ця назва є варіацією слова “тур”. Поняття “тавро” поширилося від аріїв до інших народів. Так, у монгольських народів це слово звучить, як “тамга”:

ТУВАР/ТИМУР – ТИМУГ – ТАМГА

Тамгу ставили на тваринах, на деревах, на зброї тощо. Також у монгольських народів тамга – це грошовий податок, який сплачували з торгівлі, ремесла, різних промислів в ряді країн Сходу і в Кацапії після мангольського нашестя ХІІІ ст. Ці народи поширили слово тур/тамга на області торгілі і ремесла, і це вказує, що торгівля і ремесла прийшли до цих народів від народу Атираса. Це підтверджує і слово”товар”, яке є варіацією слова тур/тувар.

В Давній Індії арії вказували на Шиву (варіація імені Атирас), як на того, хто є “господарем тварин”.

Також в Україні епохи Трипільської культури було винайдено стіл. Підтвердженням цього є англійське слово “тейбл” (стіл). Англійське слово “тейбл” є варіацією слова “тубал”, тобто “Атирас/Тур” – саме від аріїв давні германці запозичили стіл і цивілізацію взагалі; в одному з розділів буде детально розглянуто вплив аріїв на давніх германців. Українське ж слово “стіл” походить від слова “стелити” – це означає, що давні германці (і інші неарійські народи), які займалися збиральництвом і полюванням, коли їли, то нічого не стелили, а їли прямо із землі. В Україні ще в епоху Київської Руси стіл був одним із символів державної влади.

Від аріїв до інших народів прийшов такий символ монаршої влади, як трон (грецьк. thronos). Трон – багато прикрашене крісло на спеціальному підвищенні, місце монарха під час святкових церемоній, офіційних прийомів. Слово “трон” є варіацією імені Троян/Атирас.

Тирас/Прометей збудував першого корабля і змайстрував вітрило – Тойнбі також вважав, що сірійське суспільство могло запозичити смак до далеких морських мандрів саме від Мінойського світу.

Прометей знайшов ліки від багатьох хвороб.

В міфологічній пам’яті греків також залишилося два імені дитини Япета/Яфета – син Атлант і син Прометей. Тут зійшлося дві версії однієї історії, Атлант і Прометей є однією особою:

АТЛАНТ = АТИРАС = ТРОЯН

Яфет народився перед Потопом. Незадовго перед Потопом помер і перший чоловік – Адам. Знання людей про Бога на час Потопу були великі. Ці знання передавались людьми від Адама до Ноя, а від нього – до інших патріархів людства.

Розгляньмо, що знали нащадки Тираса про Бога і про вічність. Про їх духовні уявлення ми дізнаємось в значній мірі з духовних уявлень пеласгів, які походили від Атираса і були одним із відгалужень стародавніх українців.

Віра пеласгів була дуже далекою від релігії стародавніх греків з їх пантеоном ватаги олімпійців. Стародавні греки від часів пеласгів зберегли оповідь про Зевса на Кріті. Цей Бог на відміну від Зевса в уяві греків не схожий на провідника збройної ватаги, який з'являється на сцені дорослим і могутнім. Цей Бог з'являється на світ немовлям. Пеласги зображували його на руках у Матері. Дуже важливим є те, що цей Бог не тільки народжується – він помирає і воскресає! Над головою Дитини і Її Матері пеласги зображували символи воскресіння у вигляді лялечки та метелика.

«В тій мірі, в якій пощастило розшифрувати матеріали, пов’язані зі стародавнім крітським культом, ми можемо зробити висновок не тільки про його насиченість духовним змістом, а й про те, що йшлося, очевидно, про віру, яка протягом двох останніх тисячоліть надихала шанувальників цілої низки східних релігій, таких як іранська, християнська, ісламська. Ми маємо на увазі догмати, дуже далекі від еллінського погляду на світ… Якщо в найзагальніших рисах порівняти згадувану віру з релігією стародавніх греків, то слід насамперед сказати, що в ній більше духовності. З другого боку, вона ближча особистим почуванням людини. На “кільці Нестора”, де над головою богині позначено символи воскресіння у вигляді лялечки та метелика, вона (богиня) явно має владу дарувати своїм вірним життя по смерті. Вона дуже їм близька… Вона захищала своїх дітей і потойбіч могили… Грецька релігія має свої містерії, але грецькі боги обох статей, більш-менш між собою рівні, ніколи не перебували в близьких взаєминах ні між собою, ні зі своїми шанувальниками, у протилежність тим свідченням, які ми маємо про мінойський культ. Розлад у середовищі олімпійців, що виливався як у родинні, так і у кланові чвари, впадав у вічі не менше, аніж множинність їхніх форм та атрибутів. Натомість у мінойському світі знову й знову з’являється, очевидно, одна й та сама верховна богиня… З’являється очевидний висновок, що перед нами в значній мірі монотеїстичний культ, де верховна влада належала жіночій формі божества» (20, т.1 с.37-39).

Саме від часів крітського/тракійского Бога, що народжується і помирає і бере свій початок орфізм. Ідеалістична філософія орфізму вплинула на філософскі системи Піфагора, Платона, неоплатоніків. Саме орфізм, на думку Тойнбі, дав еллінському суспільству в його класичну добу необхідну йому духовну поживу, якої воно не могло знайти в поклонінні олімпійцям. Це були відблиски духовності неземного характеру, якої люди шукають найбільше в часи лихоліть.

На посуді та інших предметах праукраїнців часів Трипільської культури дуже часто зустрічаються такі знаки, як сварга (свастика), знак сонячного колеса, знак, який позначає «Інь-Ян» тощо. Практично вся сучасна символіка походить із Трипільської цивілізації. Символічним є те, що небіжчиків в епоху Трипілля спалювали, тобто віддавали вогню, який, як вважали, походить від Бога.

Тирас запровадив у своєму суспільстві епохи Трипільської культури владу священиків, і він сам був першосвящеником. Саме священики керували всіма галузями суспільного життя Давньої України. Священники не втратили впливу в Україні і в часи після Трипільської культури. Так, в часи Київської Руси чимало іноземних хроністів (зокрема арабських), описуючи життя русів, вказували, що роль королів у них виконують священики. Арабський географ та історик IX ст. Ібн-Русте писав: „Є у них [русів] знахарі, з яких дехто повеліває монархом, начебто вони є начальниками русів”. Арабський автор IX ст. Гардізі свідчив: „Є у них [русів] знахарі, влада яких поширюється на монархів”. Давня оповідь про смерть князя Олега натякає на домінантне становище саме священиків – князь помирає після сутички зі священиком.

Перед Потопом люди знали, що на Землі росло Дерево Життя, однак через провину перших людей доступ до Нього став закритим, а після Потопу Воно вже було на небі. На небі Дерево Життя, на небі Бог, на небо Бог забрав праведника Еноха. В самарському місті Ларса (міграції з Праукраїни в Месопотамію будуть розглянуті) довгий час існував культ пальми, яка уособлювала «Дерево Життя». Знання про «Дерево Життя» зберігалося в легендах. Його зображували на печатках самарської та самаро-аккадської епох. Друїди (священники галів/бритів) з цієї ж причини шанували дуб. Так, Пліній писав про них: «Друїди… ніщо в світі не шанують так свято, як Чорного Дрозда і дерево, на якому він в’є свої гнізда…». Взагалі багато давніх народів мали уявлення про Світове Дерево.

Давні українці довго зберігали знання про Бога, залишені їм їх прабатьками Ноєм, Яфетом, Атирасом. Вони будували стародавні міста, зростали їхні сім'ї, вони проводили тихе й мирне життя. Вони пам'ятали катастрофу Потопу, не будували укріплень навколо своїх міст, оскільки тоді ніхто навіть не думав про можливість війни.

В другій половині ІІІ тисячоліття до Р.Х. Трипільська культура стала зникати. Якщо говорити точніше, то активність народу Атираса у Прабатьківщині, тобто на території сучасної України, стала поступово знижуватися, для України поступово стала характерною провінційність. Натомість, зросла активність цього суспільства аріїв на прикордонній території. Активізацію «прикордонних областей» різних народів в різні періоди історії в свій час аналізував Тойнбі.

Тойнбі наводив чимало прикладів розвитку різних народів і цивілізацій у «прикордонних областях», натомість у внутрішніх районах, які були захищеними, починався певний застій. На приклад, на початковій фазі історії Західнохристиянської цивілізації ефект-стимул материкових варварів давали сакси і авари. Активні Каролінги прийшли не із захищених внутрішніх областей, не з Нейстрії, а з Австразії (Рейнська область). Це була прикордонна область, на яку постійно з північноєвропейських лісів насідали сакси, а зі сходу – авари. Результатом стали вісімнадцять кампаній проти саксів, повне винищення аварів і «каролінгське Відродження», яке Тойнбі охарактеризував, як один з перших виплесків культурної та інтелектуальної енергії західного суспільства. Після приєднання варварів-саксів до західнохристиянського світу, вже їхня територія стала прикордонною. Саксонське герцогство перемогами над вендами просувало західну цивілізацію далі на схід. Австразія ж, яка стала внутрішньою областю, втратила свою провідну роль. В наступний період західну цивілізацію на схід просували міста Ганзи і тевтонські рицарі. Вони пересунули кордони західного християнства від Одеру до Двіни. Саксонія ж, ставши внутрішньою областю, втратила провідну роль. Франконська династія, і всі інші, які носили імперський титул – Гогенштауфени, Люксембурги і Габсбурги – і які прийшли на зміну Саксонській династії, виникали у внутрішніх регіонах, і не мали прикордонного стимулу. Тож імперська влада, починаючи з другої половини одинадцятого сторіччя, стала хилитися до занепаду, хоч час від часу з’являлися такі окремі яскраві індивіди-імператори, як Фрідріх Барбаросса.

Це тільки один з багатьох прикладів стимулу «прикордонної території», які наводив Тойнбі. Активність трипільського суспільства перемістилося на південь, де це суспільство зустрілося з нащадками Хама – лувійцями, каслухами і іншими, які в найдавніші часи проживали на території нинішніх Італії, Балканського півосторова, Малої Азії, Месопотамії. Україна ж в той час стала внутрішньою областю, де суспільне життя втратило активність.